Найбільш резонансною суспільно-політичною подією цих днів в Україні стало рішення Конституційного суду від 1 жовтня про скасування конституційної реформи 2004 року.
Цим самим повернуто в дію Конституцію 1996 року: Україна знову стала президентсько-парламентською республікою.
Формально при цьому КС зовсім не вносив змін до Конституції, яка діяла в останні роки, зміни може вносити винятково парламент.
Але суд просто визнати таким, що не відповідає Конституції, Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV. Тобто скасовано зміни, внесені тоді до Конституції.
Той Закон втратив чинність негайно, в день рішення КС, 1 жовтня 2010 року. На органи державної влади судом покладено обов'язок щодо невідкладного приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року. Рішення Конституційного суду є обов'язковим до виконання, остаточним і не може бути оскаржене.
Мотивацією прийняття такого кардинального рішення КС назвав те, що згаданий закон був прийнятий у грудні 2004-го з порушенням процедурних норм.
Такий юридичний аспект справи. А політичний?
Тут варто нагадати, як же був прийнятий той закон, та конституційна реформа. А прийнято було це в розпал Помаранчевої революції, в самий пік політичного протистояння, як суспільний компроміс.
Прихильники Януковича погоджувалися на проведення третього туру президентських виборів (правильніше казати – переголосування другого туру), що практично вело до перемоги Ющенка. В свою чергу опозиція, кандидатом якої був Ющенко, погоджувалася на цю реформу Конституції, яка значно урізала повноваження президента на користь парламенту і уряду. Тобто так звана «політична доцільність» з боку регіоналів, які голосували за ці зміни: мовляв, отримаєте свого президента, але з ось цими урізаними повноваженнями.
Але був ще один компроміс. Конституційна реформа вступала в дію більш ніж через рік після її прийняття – після чергових парламентських виборів, а це весна 2006-го року. Більше року новий президент Віктор Ющенко діяв на основі старої Конституції, мав понад рік, щоб скасувати цю надуману реформу. Хоч би під тим же приводом. Але, як істинний демократ, не зробив цього силовим методом, не натиснув на парламент, не назбирав там “тушок” для своєї більшості. Натомість одразу ж почав роботу по справжньому конституційному реформуванню. А ще сподівався (як виявилося, марно) що сили Майдану переможуть на тих парламентських виборах 2006-го року. Парламент було програно. Оновлена Конституція вступила в силу, і ми кілька років жили не просто у парламентсько-президентській республіці, а з повністю розбалансованою владою.
Про все це зараз заявив і сам Ющенко, зазначивши, що в часи президентства «всі мої ініціативи розбивалися об безвідповідальність і неефективність влади». Отже, недолугу конституційну реформу таки треба було скасовувати. Але не так вульгарно, як це зробив КС, а дійсно почавши конституційний процес . Нинішня ж влада не поспішає з цим, а просто стягує до себе всі можливі повноваження. Така позиція Ющенка.
А як зреагували на рішення КС інші провідні політики? Найбільш різко – Юлія Тимошенко. Вона назвала рішення КС ганебним, сказала, що це путч, новий ГКЧП. І зарадити тут може лише негайне «перезавантаження» влади, тобто дострокові президентські і парламентські вибори.
Різко засуджують рішення КС і більшість опозиційних партій. Причому, не лише ті, що гуртувалися довкола БЮТ. Чи не вперше за останні місяці змогли зібратися на перемовини і узгодження позицій практично всі найбільш помітні опозиційні партії, включно з “Нашою Україною”, УНП, “Громадянською позицією” Анатолія Гриценка, який, до речі, виступив координатором дій опозиції. Коментуючи досягнуті опозицією домовленості, Микола Томенко заявив, що опозиція буде ставити питання про відставку в повному складі Конституційного суду, оскільки цим рішенням він скомпрометував себе.
А ось позиція Олександра Мороза, саме він був головою Верхової Ради, яка прийняла Конституцію у 1996 році. Він заявив, що КС вийшов за межі своїх повноважень і не мав права ревізувати вже діючу Конституцію. Стосовно ж надуманого приводу про «невідповідність» процедур прийняття Закону від 8 рудня 2004 року, Мороз заявив, що за такою логікою КС візьметься взагалі скасовувати і Конституцію 1996 року.
… Що ми маємо на сьогодні? Конституцію 1996 року і президентсько-парламентську республіку. Верховній Раді нічого не треба змінювати в тексті Конституції, що діяла ще на тому тижні, просто суд автоматично повернув туди норми, змінені у грудні 2004-го. Спікер Володимир Литвин вже доручив апарату парламенту підготувати і роздати всім 450-ти депутатам примірників Конституції 1996 року.
За новою-старою Конституцією у Верховній Раді вже не потрібна так звана коаліція правлячих фракцій, ні з «тушками», ні без них. Можна й переходити з фракції у фракцію. Натомість члени коаліції домовилися про подальшу тісну співпрацю в парламенті, про що з задоволенням повідомив прем’єр Микола Азаров,зазначивши, що парламентська більшість активно підтримуватиме президента і уряд.
Глава держави отримав нові великі повноваження, наприклад, на відправку уряду у відставку. Очевидною, не матимуть юридичних наслідків розмови про те, що, мовляв, ми обирали цього року президента під одні повноваження, а він отримав інші (так само, як і обраний восени 2007-го року парламент). Зміна повноважень у ході каденції глави держави чи парламенту зовсім не означає автоматично потребу їх переобрання.
Звичайно, все це зроблено не по-людськи, методом тої ж “політичної доцільності”. Прикро, коли закони пишуться під ті чи інші політичні сили, цими ж силами. Так само прикро, що часто-густо проблема у нас навіть не тільки в тому, що саме написаному в законі, а в тому, як його трактують, які повноваження собі хапають за законом чи ще й поза ним.
Якщо реформа 2004-го року була компромісом, виявилася невдалою, треба було б змінювати Конституцію цивілізованим методом, а не ось так. Але що є, те є, не вийшло нормально, виходить ненормально. На практиці це означає посилення всієї вертикалі влади, насамперед виконавчої, президентської, й послаблення парламенту.
Втім, для більшості простих громадян все це практично байдуже. Більше того, чимало людей навіть підтримають ідею “сильної влади”, яка, значить, наведе порядок. Те, що ця “сильна влада” в країнах – колишніх республіках СРСР чомусь, як правило, перетворюється в майже диктатуру, народ особливо не хвилює. Але, може, людей схвилює інша, прозаїчніша річ: всі оці «сильні влади» зазвичай нічого не можуть толком зробити в економіці, для покращення життя громадян. І не можуть належно захищати державу.
На думці у «сильної влади» інше. Це вже озвучив один з чільних регіоналів віце-прем`єр Борис Колесников. Він запевнив, що до кінця свого президентства Янукович обов’язково зробить російську мову другою державною, як і обіцяв. А ще Колесников не проти подвійного громадянства. А ще регіонали вже готують проект закону, яким буде заперечено, що Голодомор в Україні був геноцидом нашого народу, як гласить чинний закон.
А на черзі – Податковий кодекс «економіки» поборів. Все це і є політична доцільність тих, хто прорвався на виборах до влади. Чи надовго – залежить від самого народу, від опозиції, всіх національно-демократичних сил.