18 березня виповнилося 120 років з дня народження українського поета Марка Вороного.
Усе його життя було оточене постатями, надбанням яких пишається українська культура, а подекуди і світова.
У дитинстві та юності в Чернігові - Микола Вербицький (дід), Михайло Коцюбинський (хрещений батько), Микола Вороний (батько), Павло Тичина, Михайло Жук, Ладя Могилянська…
…А перед смертю, 3 листопада 1937 року – Микола Зеров, Лесь Курбас, Валеріан Підмогильний, Мирослав Ірчан, з якими в один день був розстріляний і ліг в одну із кількох могил в лісовому урочищі Сандармох. Про це свідчили протоколи розстрілу, які зберігалися в Соловецькому музеї.
Російська радянська імперія, яка називала себе країною, «где так вольно дышит человек» була ж такою ж звірячою і кривавою, як і її нащадки «асвабадітєлі» Бучі, Ягідного чи Маріуполя…
…Тоді ж у 1937-му кат Михаіл Матвєєв після розстрілу, наказав залити могили вапном, щоб останки було неможливо ідентифікувати. За свої «подвиги» кат був нагороджений орденом Червоної Зірки… і своєю смертю помер у ленінграді у 1974 році…
Убивчі паралелі із сьогоднішнім днем спадають на думку, коли дізнаєшся, як гинуло українське Розстріляне Відродження, коли в кремлі правив інший кат…
…Батько Марка, Микола Вороний, на іменини однорічному сину написав вірш, яку нуспівував долю:
Серце тішити красою,
В ній шукати раю,
Впитись творчістю святою,
Науковою метою -
Ось чого бажаю.
Уже підлітком, пишаючись батьком, Марко дуже багато читає, і починає писати. Відвідує літературні середи у художника Михайла Жука разом з друзями - Ладею Могилянською і її братом Дмитром (псевдонім Тась). Вони дружитимуть і перетинатися, допоки усіх разом не спіткаю одна доля, визначена в москві – стати українським Розстріляним Відродженням…
Більше 50 років про Марка Вороного неможливо було знайти і згадки в українській пресі та літературознавстві. Тільки Берті Корсунській у 1967-му, якимось дивом вдалося процитувати кілька уривків з метафорами у віршах зі згадуванням імені і прізвища навіки молодого поета. Напевне цензори проспали, хоча збігло уже 9 років, як Марка реабілітували.
Тільки через 50 років після загибелі в Сандармосі ім’я молодшого Вороного проривається в довідники, українську радянські пресу, разом з іменем батька – Миколи Кіндратовича та діда по матері Миколи Вербицького, якого вважають дотичним до створення національного гімну України.
… Перевидавати поезії Марка Вороного у «Бібліотеці поета» наприкінці 1980-х не наважилися. Адже збірка поета «Форвард», яка вийшла у 1932 році, була відцензурована до блиску – у ній не було сонета, філософської лірики, тим більше релігійної. На початку 30- х їх публікація була б вироком.
Кращі зразки лірики поета побачили світ тільки за кодоном у 1988 році в "Хрестоматії української релігійної літератури" (Мюнхен-Лондон) - "Молитва", "Церкви і янголи", "Різдвяна елегія", "Отчизна".
В уривку з поеми «Ім’я її» Марко Вороний згадує дитинство у Чернігові, де він жив у родовому будинку Вербицьких:
… Ой, випав сніг… Церков далекі бані Гудуть і тануть у холодній млі. Загублений у сніжнім океані Маєток панський мовби від землі За ялинкову синь пливе в тумані, За обрії і за церков шпилі. Так, я провів дитинство там у ньому, В краю великому і сніговому…
Для випуску книги поезій Марка Вороного у радянські прикінцеві 1980-ті не знайшлося людини, яка б по краплинах розшукала і зібрала докупи основне, в тому числі дитячі вірші, в Україні і за кордоном і - видати. Були окремі спроби, але вірші поета були розкидані в рукописах по цілому світу...
Криза перших років незалежної України не дозволила видати листи Марка Вороного із Соловків до матері Віри Вербицької у Чернігів. Рукопис із коментарями зупинився у столичного літературознавця, адже видання, де вони мали публікуватися, не витримало кризи початку 90-х років…
На початку 2000-х творчістю Марка Вороного зацікався і Микола Шудря , про що свідчить дослідження «Генії не зраджують ідеалів», опубліковане у журналі «Всесвіт» №7-8. І він одержав копію рукопису листів із Соловків і передруковану збірку поезій «Форвард». Але Миколі Архиповичу не вистачило сил і часу завершити задумане…
Добре, що зараз є Інтернет, який дозволяє прочитати дещо із написаного поетом.
Але у день 120-ї річниці народження Марка Вороного хочеться вірити: зорі зійдуться так, що Україна врешті-решт матиме книгу його поезій, включно з дитячими віршами. А ще - згадками про нього українських письменників, які багато зробили, щоб яснолицього і доброзичливого Марка Вороного назавжди вписали в історію української літератури і культури загалом .
На світлинах Марко Вороний: 1 – гімназист, 2- студент, 3 – портрет олівцем невідомого автора, надісланий матері в Чернігів у листі із Соловків.
Владислав САВЕНОК