Що у воєнній історії повторюється, скільки Чернігів міг протриматися в облозі та чому Росія найближчим часом не розпадеться – про це чернігівський історик, кандидат історичних наук Олександр Бондар розповів в ефірі Українського радіо: Чернігівська хвиля. Під час блокади Олександр був у Чернігові. Далі – з його слів.
Про облогу
Я займався історією фортифікацій, військовою історією, пов’язаною з Черніговом, вже майже 20 років. І мені було досить цікаво опинитися в обложеному місті. Я писав про облоги, вивчав, читав, а тут на своїй шкірі довелося відчути, що таке бути в облозі. Спочатку це була напівоблога, а потім стала конкретна облога. Цікаво було спостерігати за поведінкою людей.
Якщо порівнювати з історичними подіями то, зазвичай, в середньовіччі, в новому часі, під час таких подій люди навпаки бігли в місто, в фортеці, проїдали швиденько запаси й починався колапс. В нашій ситуації ми бачили інше, навпаки, дві третини людей виїхали з міста і слава Богу. Це дало можливість місту протриматися 37 днів. Так, було важко з їжею, з ліками, з усім, але можу твердо сказати, що місто б два, навіть три тижні ще б протрималося.
Що важливо сказати: блокада була, були, на жаль, і дуже сумні випадки, і смертність дуже сильно підвищилася – вдвічі, за моїми спостереженнями.
Від чого помирають люди
Якщо брати військові облоги, то завжди є прямі й непрямі втрати. Прямі втрати озвучено, кількість загиблих є по кожному дню, вони вже не секретні.
А є й непрямі. Наприклад, мене трошки бісило, коли в Фейсбуці всі сміялися з того, що ковіду немає, різко зник ковід. Я б хотів тих, хто сидів сміявся, закинути в бомбосховище на добу, де 400-500 людей, і один з ковідом. І, коли ти заходиш подивитися на людей, то у кожного п’ятого температура 38-39, кашель, і зрозуміло, що йде запалення, пневмонія, і оце якраз непрямі втрати. Ще додайте до цього інсульти, інфаркти.
Швидкі працювали просто на грані своїх можливостей, парамедики працювали з тим, що було, але ж, на жаль, лікарні, наприклад, не приймали, люди боялися йти до лікарень, боялися виходити з цих бомбосховищ. Від ковіду, від запалень померло дуже багато людей. Я не можу оперувати цифрами, ніхто їх ніколи не дізнається.
Зазвичай в таких випадках непрямі втрати більші в п’ять-шість разів, ніж прямі.
Були випадки, коли ми приїжджали на виклик (Олександр говорить про свій досвід цивільного парамедика під час війни, – ред.), нам кажуть, що в такому-то під’їзді, в такій-то квартирі лежить чоловік, п’ять днів тому помер, ніхто його не забирає…
Росія воює маршрутами минулих століть
Як історик, який опинився в обложеному місті, проводжу паралелі. Чернігів стоїть на такому собі острові – це його історична топографія – з півночі у нас замглайські болота, з заходу – Дніпро, а зі Сходу – Десна. Це такий трикутник 160 на 70 кілометрів, і Чернігів стоїть на одному кінці цього трикутника.
Це історично зумовило те, що на Чернігів завжди нападали тільки з трьох доріг. І якщо взяти військові кампанії XVI, XVII, XXстоліття, то ми побачимо, що росіяни цього разу наступали виключно за тими маршрутами, через ті ж дороги, через ті ж села, там, де й 300, 400 років тому, тобто в цьому плані це все легко було передбачити.
До прикладу, наведу кампанію 1633 року. Коли московські війська Бутурліна і Аляб’єва наступали з Новгорода-Сіверського, вони прийшли через сучасну Новоселівку, а через сучасну Бобровицю вийшли під східні ворота міста й оточили чернігівську фортецю. Далі вони пішли під Слабин і Шестовицю, де намагалися знищити переправи. У них не було, на відміну від цієї війни, потреби йти на Київ, ціль була Чернігів. Але все одно в Шестовиці найкраще місце для переправи з Xстоліття, і тому вони пішли на переправу. Далі постраждав Перекоп, це сучасний Брусилів. Седнів вони тоді теж захопили, біля Седнева, біля Черниша пройшли, коли йшли на Чернігів.
Порівняння з другою світовою
Якщо взяти події більш пізні, 1941 рік, одні з найбільших боїв. Тоді німці наступали з території Гомеля, тобто по «гомельській» дорозі, основна ціль була – замкнути кільце навколо Києва. Знову ж таки, бої відбувалися на Правобережжі в районі Ірпеня, тобто дуже схожа ситуація. І радянські війська влаштували свої оборонні позиції навколо Полуботок, Киїнки, далі бої були великі в Шестовиці, в Яцево, це сучасна Новоселівка якраз. І ці села навколо Чернігова постраждали дуже сильно під час боїв. У березні 2022 ми бачимо приблизно таку ж саму картину.
Що в росіян цього разу повторюється?
По-перше, таке враження, що росіяни користувалися планами Гудеріана 1941 року, не повністю, але все ж. Тобто, вони наступали довгими колонами, це класична тактика бліц-кригу, яку придумали німці напередодні Другої світової війни й успішно її використовували. Але щось пішло не так, імовірно, що все-таки росіяни не німці. І щодо забезпечення росіян – я розмовляв з людьми, вони кажуть, що дійсно у них забезпечення було на три-чотири дні. За три-чотири дні вони мали це закінчити. У німців такого не було, вони завжди виривалися вперед, але завжди забезпечення підходило у них регулярно, хоча вони виривалися на 40, на 50 кілометрів від колон забезпечення.
По-друге, вони не знають місцевості.
Третій аспект, який вони повторюють – це розрахунок на «авось», це класичне їхнє.
Четвертий – російська армія показала себе такою, як вона є. Якщо подивитися документи XVIII, XIXстоліть, що вони тоді робили – вони не змінилися. Не будемо називати національності різні, але для залякування місцевого населення у XVIIIстолітті, особливо в армії Петра, спеціально існували калмицькі підрозділи, вони наводили страх своїм варварством. Вони як боєздатні частини були нульові, їх розбивали завжди, бо це ж легка кавалерія, але як залякування місцевого населення… Ну от, що ми бачимо – деякі національні меншини, які були в російській армії, виключно надалі для цього й існують – для залякування місцевого населення, те ж саме. Ці ж калмики використовувалися як каральні й залякувальні загони під час наполеонівських війн Російської імперії. Тобто в цьому плані імперія як була, так вона й залишилася. Так, є коригування на сучасність, але насправді ніяких зрушень у плані цивілізованості в армії ми не можемо побачити.
Війна між Україною й Росією – це війна, яка триває за ідеологічними моментами ще з кінця XV століття.
Це два зовсім різні світи, які склалися у XIV-XVстолітті. Один з них був суто західний – це Велике Князівство Литовське, інший був московський. Дві системи влади й дві ідеології, які в принципі не могли співіснувати разом, тому що московські царі, «Москва – третій Рим», ця теорія жива до цього часу, «собіратєлі зємєль рускіх» і тому подібне. Вони дуже багато зробили й підробок різних документів, щоб обґрунтувати свої права на владу на українських землях. Але навіть після того, коли у XVIIIстолітті намагалися вже інкорпорувати землі України в Російську Імперію, особливо Лівобережну Україну, все ж за нами залишалося й магдебурзьке право – право на самоуправління. Один із таких показників, про які я завжди кажу, – у середині XVIIIстоліття у Чернігові була кав’ярня, пили каву. Це один із показників якраз європейського міста.
І знову ми бачимо війну між двома світоглядами. Ідеологію росіян неможливо описати. Зараз це гримуча суміш православ’я, частково ісламу, обов’язково радянського «побєдобєсія» з культами Сталіна, Леніна, далі – історія Російської імперії. У них народжується зараз ця ідеологія – це взагалі нова релігія. І вона масово впливає на їхню підсвідомість.
Про ймовірний розпад РФ
Багато пророчать, що Росія розпадеться. Ні, не розпадеться. Я думаю, ще наше покоління побачить, як вона почне тріщати, але це не станеться завтра, це не станеться через рік, через десять і навіть 20 років.
По-перше, їй ніхто не дасть розпастися, можливо, якісь регіони отримають більшу автономію, бо уявіть, якщо це все розпадеться, скільки ядерної зброї потрапить до всіляких екстреміських і маленьких республік… Тому їй навіть той же захід не дасть розпастися. Росія мала розпастися в 1992-93 роках, і тоді захід не дав їй розпастися, щоб себе уберегти. У них знову нове покоління виховане на тому, що «оте все було наше, все це забрали й все це треба повернути».
Виграємо ми цю війну, виграє її колективний захід, задавить їх санкціями, відкине в розвитку років на 20, але у них знову цей реваншизм буде в голові й через 20-30 років знову проростуть ці паростки їхнього реваншизму. Тому цю війну треба виграти і будувати великий рів з крокодилами.
Війна триває, до чого ще потрібно бути готовими?
Чернігівщині треба бути готовою до того, що постійно буде велика прикордонна війна. Вони будуть обстрілювати, кожного дня будуть обстрілювати. Розумієте, їм простіше, вони зробили одну групу, вона переміщується вздовж кордону, стріляє. А нам, щоб їх стримувати, треба тримати величезні війська вздовж кордону. Чернігівщині треба готуватися, можливо, вони й не підуть у наступ, якимись обмеженими силами можуть десь просунутися, назад піти, це ж їхня улюблена тактика, щоб відтягнути сили. Тобто Чернігівщині готуватися до дуже довгої прикордонної виснажливої війни.
Який інвестор піде щось відбудовувати, коли завтра щось прилетить? Це економічний фактор. Підірвати економічно, відтягнути війська – це їхня улюблена тактика, починаючи із XVIстоліття. Вони завжди так воюють. Просто завжди.
Далі, на жаль, жертв буде дуже багато, і серед цивільного населення, і величезна кількість жертв військових. Це треба розуміти, до цього треба готуватися й не впадати в паніку.
Що буде після війни?
Україна не буде такою, як була – змінюється демографічна економіка. 30-40% навіть після звільнення Донбасу туди вже ніколи не повернеться. 90% з тих, хто виїхав за кордон, повернеться в Україну, але вони не поїдуть на Донбас. Донбас стане аграрним регіоном, після цієї війни він більше ніколи не буде промисловим.
У Чернігові буде значна кількість зменшення населення. У перші років п’ять-шість буде тотальне зменшення населення, хоча якщо економічна ситуація буде сприяти й ворог буде відкинутий, то сюди будуть приїжджати інші люди, той же Південь, Донбас… Але після війни Чернігів втратить десь 30-35 тисяч населення – це мої спостереження, я погана «баба Ванга», і хай буде 350 тисяч у нас населення, але така от ситуація.