Впродовж кількох останніх місяців запланований український контрнаступ залишається однією з головних тем для обговорення. Операція переноситься на літо. Проте кінець весни також виявився багатим на події: у травні невідомі безпілотники двічі залітали до Москви, одного разу підсмаливши сам Кремль, російські добровольці навідувалися в гості до “БНР”, а київська ППО знищила всі запущені по столиці України аналоговнєтні “Кинджали”.
Вочевидь, ми спостерігаємо наближення подій до певної кульмінації. Чи не є це враження оманливим, та чи може розчарування «наступом» призвести до зменшення підтримки України Заходом?
“Великий наступ” РФ провалився. Ініціатива в руках України?
У війні, яку Кремль розв’язав проти України, найближчим часом може статися перелом. Втретє після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, ініціатива на полі бою може перейти до українського війська. Вперше подібна ситуація сталася торік наприкінці серпня – на початку вересня, коли Сили оборони України вперше перейшли у стратегічний контрнаступ, перед цим виснаживши та знекровивши у важких боях на Донбасі російські сили вторгнення. Восени 2022-го Україні вдалося вибити окупантів з майже всієї Харківської області, кількох районів Луганської та Донецької областей, правобережжя Херсонської області. Проте вже в грудні наступальна ініціатива у війні знову перейшла до Росії, яка провела мобілізацію та змінила тактику: замість “вогневого валу” – придушення позицій українських оборонців артилерією, – перейшла до так званих “м’ясних штурмів”, використовуючи, зокрема, “дешевий” людський ресурс – завербованих ув’язнених.
Війна РФ проти України. Бахмут / AP nuotr.
Наприкінці минулого року Кремль лякав Україну та світ “Великим наступом” у поєднанні з масованими атаками на українську енергетичну інфраструктуру. Чимало аналітиків та представників політикуму тоді всерйоз обговорювали можливість повторного наземного нападу росіян на Київ, загрозу прориву лінії фронту на Донбасі. Проте ближче до кінця зими стало зрозуміло, що анонсований “Великий наступ” звівся до спроб оточити Бахмут і Авдіївку – порівняно невеликі міста у Донецькій області, у яких до війни мешкало відповідно 70 і 30 тисяч жителів. Багатомісячна битва за Бахмут перетворилася у м’ясорубку, яку порівнювали з Верденом і Сталінградом – похмурими символами двох світових воєн. Кожний квадратний метр просування на цих теренах росіяни оплачували трупами своїх найманців, велику ціну платили і українські оборонці, стримуючи ворога. ЗСУ, як і навесні-влітку 2022-го року, стримували окупантів поступово знекровлюючи їх.
“Перегріта тема”: анонси, що зіграли поганий жарт з військовими
Перші розмови про те, що Україна готує новий контрнаступ, почалися ще наприкінці січня. 25 січня уряд Німеччини після тривалих консультацій із союзниками заявив про передачу Києву танків Leopard 2. Цьому рішенню передувала зустріч Консультативної групи з питань оборони України на американській авіабазі “Рамштайн” 20 січня, де обговорювали питання підсилення Збройних сил України бронетехнікою. Офіційні особи України та Заходу тоді відкрито почали говорити про те, що броньовані машини піхоти та танки потрібні, щоб сформувати броньований кулак для прориву російської оборони на тимчасово окупованих українських територіях.
"Гвардія наступу". Плакат / фото: Київська ОВА
2 лютого в Україні почався набір добровольців до “Гвардії наступу”. Таку назву отримала рекрутингова кампанія Міністерства внутрішніх справ із формування восьми добровольчих штурмових бригад для участі у майбутній контрнаступальній операції. Заявлялося, що підрозділи “Гвардії наступу” діятимуть у другому ешелоні та проводитимуть “зачистку” окупантів на територіях, щойно звільнених ЗСУ. Формування нових бригад мало завершитися впродовж двох місяців.
Зважаючи на час, який українські військові мали витратити для опанування нових зразків техніки та отримання обіцяної допомоги, військові аналітики вираховували, що Збройні сили України будуть готові до переходу у контрнаступ не раніше кінця квітня – у травні. Приблизно у цей самий час на півдні та сході України підсихає ґрунт після весняного бездоріжжя. Це – також є важливою передумовою для контрнаступу, адже важку техніку не вдасться ефективно застосовувати у багнюці.
Михайло Жирохов / Фото з особистого архіву
У травні очікування українського контрнаступу вже стало “перегрітою темою”. Так про це висловилась заступниця міністра оборони України Ганна Маляр. Українські офіційні особи почали робити заяви, що мали на меті знизити градус очікувань серед внутрішньої аудиторії та західного суспільств. Так, 2 травня міністр закордонних справ Дмитро Кулеба наголосив, що не слід сприймати майбутню операцію як “вирішальний бій”, та припустив, що Україні може знадобитися більше одного контрнаступу, щоб звільнити всі окуповані Росією території. Український військовий експерт та історик Михайло Жирохов вважає, що командування Збройних сил України змогло донести до політичного керівництва більш реалістичну оцінку подій.
“Військова справа – це військове мистецтво. Події не завжди розгортаються так, як намальовано на штабних картах. Будуть траплятися речі, які неможливо прорахувати і, звісно, що військові підстраховуються на випадок, якщо такий довгоочікуваний наступ принесе менші результати”, – зазначив Михайло Жирохов.
Експерт припускає, що Генеральному штабу ЗСУ навіть довелося перероблювати початковий план операції з огляду на її політичний резонанс.
"Контрнаступ розпочнеться з Ненацька". Жартівливий мем в українському сегменті соцмереж / фото: Олексій Ігнатенко
“Це нагнітання у суспільстві, очікування перемоги зіграло поганий жарт з нашим військовим керівництвом. Від самого початку, як я думаю, план наступу був достатньо скромним, але коли почалося нагнітання цієї, я не побоюся такого слова, істерії в суспільстві – не тільки нашому, але й у західному, коли всі очікують від цього наступу, як мінімум, виходу до Азовського моря, звільнення Маріуполя, Мелітополя, Бердянська, – це змусило військових переробити свої плани. Для стратегічного наступу потрібно більше сил і більше особового складу”, – зауважує Михайло Жирохов.
“Війна – це дорога обману”
З іншого боку, очікування українського наступу вплинуло і на ворога. Якщо в лютому на перші анонси операції російські пропагандисти реагували з насмішкою, то вже навесні західні ЗМІ почали масово публікувати супутникові знімки ешелонованих ліній оборони, збудованих росіянами на окупованій частині Запорізької області та в Криму. Схоже, що загрозу російське командування розцінює як абсолютно реальну. Офіційна пропаганда продовжує випромінювати оптимізм, але цій браваді не вірять вже і так звані “Z-блогери” – активні прибічники війни.
Аурімас Навіс / L. Balandžio nuotr.
У тому, що анонси контрнаступу були націлені, передусім, на російську аудиторію, а не на українську чи західну, переконаний офіцер Сил спеціальних операцій Литви у відставці, психолог Аурімас Навіс. Він вважає, що Україна провела успішну інформаційно-психологічну спеціальну операцію (ІПСО).
“Війна – це дорога обману. Про це ще сказав Сунь-цзи у своїй знаменитій книзі. Якщо хтось дуже довго та гучно говорить про контрнаступ, це – психологічна операція. Вона була проведена дуже добре, тому що подіяла на свідомість цих “бідолах”, які прийшли вбивати та грабувати Україну, це впливає на їхній моральний дух”, – наголошує Аурімас Навіс.
Обкладинка книги "Мистецтво війни" / фото: видавництво "Наш Формат"
Литовський експерт, як і голова українського МЗС Дмитро Кулеба, закликає не очікувати, що один наступ вирішить результат війни.
“Не може Україна з тими силами, які вона має, організувати одну велику битву. Прості люди уявляють щось на кшталт Курської битви, але ці часи вже минули. Український Генштаб не може кинути всю техніку, всі ресурси в один вирішальний бій”, – каже Аурімас Навіс.
За оцінкою аналітика, Генеральний штаб ЗСУ нині розмірковує про п’ять можливих напрямків, де можуть бути проведені контрнаступальні операції. Найвірогіднішим є наступ на півдні з метою розрізати контрольований Росією сухопутний коридор до Криму.
Безпілотники на Рубльовці та “Бєлгородська Народна Республіка”: психологічні операції чи розтягування ворожих сил?
“Україна формує поле бою перед масштабним наступом”. Так західні аналітики оцінюють події останніх тижнів, коли географія російсько-української війни стала як ніколи широкою. 3-го травня відбувся загадковий удар безпілотників-камікадзе просто по Кремлю: дрони вибухнули на даху Сенатського палацу, що є робочою резиденцією Путіна, спричинивши незначну пожежу. А 30 травня Москва пережила перший за 80 років масований вогневий наліт: група безпілотників атакувала західні райони міста та елітні передмістя – Рубльовку та Ільїнське, де мешкає російський істеблішмент. За тиждень до цього, 22-23 травня, російські добровольці, що воюють на боці України, здійснили зухвалий рейд вглиб території Бєлгородської області РФ, на деякий час взявши під свій контроль кілька населених пунктів. В усіх випадках українські офіційні особи заперечують, що мають до цього будь-який стосунок. Водночас, експерти, з якими спілкувалося британське видання Financial Times, вважають, що це сплановані дії, мета яких – обдурити ворога та відволікти його увагу.
У Москві стверджували, що українці спробували вдарити по Кремлю / Telegram įrašo stop kadrai
Колишній офіцер Збройних сил Литви Аурімас Навіс, своєю чергою, зауважує, що Україна нині не має достатньо ресурсів, щоб фізично “зламати хребет” російській армії. Тому Києву доводиться діяти хитро та, з-поміж іншого, робити ставку на моральне виснаження ворога, змушуючи його розтягувати свої сили.
“Росія буде змушена думати про те, як захистити свою територію від таких рейдів і, звісно, якщо ми кажемо про людей, техніку, – то ці ресурси потрібні росіянам для оборони на окупованих територіях України. І чим більше цих ресурсів вони відволікатимуть, тим легше буде українським силам звільнити свої території”, – зазначив Аурімас Навіс.
Експерт додає, що атаки вглиб російської території мають на меті і вплинути на свідомість росіян. Вони мають зрозуміти, що розв’язана Путіним війна прийде у кожен російський дім.
Білгород / Wikipedia
“Ми повинні чітко розуміти, що це не якісь там Путін, Герасимов чи Шойгу воюють, а, фактично, велика частина російського народу. Десь 70-80% росіян підтримують війну в Україні, або думають, що “ну може і треба там вбивати цих “укропів”. Вони мають зрозуміти, що їхня країна, воює і війна відбувається не десь там далеко у Києві чи в Херсоні, а тут, поруч у Росії. І росіяне не можуть стояти осторонь і дивитися, як знищують народ України. Психологічно це дуже важливо”, – каже Аурімас Навіс.
“Останній шанс”. Чи ризикує Україна втратити військову підтримку?
7 травня президент Чехії Петр Павел – генерал армії у відставці, колишній голова Військового комітету НАТО – в інтерв’ю The Guardian застеріг Україну від поспішного переходу у контрнаступ, попередивши, що ця операція буде “останнім шансом”, принаймні, у цьому році. Чеський лідер пояснив, що Києву буде важко надолужити “жахливі втрати”, яких зазнають ЗСУ в разі поганої підготовки наступальних дій, а також надзвичайно складно буде повторно підготувати необхідні запаси боєприпасів і пального.
Петр Павел / AP nuotr.
Російські ЗМІ та деякі українські оглядачі трактували слова Павела як попередження, що Захід припинить підтримувати Україну, якщо результат запланованого контрнаступу буде незадовільним. Хоча фактично президент Чехії цього не казав. А вже 12 травня в інтерв’ю Reuters ексгенерал заявив, що високо оцінює шанси українського контрнаступу на успіх.
Водночас, вже 14 травня, Володимир Зеленський під час спільної прес-конференції з канцлером Німеччини Олафом Шольцом зазначив, що існує ризик зниження військової допомоги Україні у разі невдачі контрнаступу, хоча при цьому додав, що це позиція лише окремих держав. Такі заяви підбадьорюють російських прихильників війни, адже це означає, що достатньо відбитися від запланованої української атаки, а далі “розчарований” Захід залишить Україну напризволяще. Військові експерти вважають, що такі надії росіян марні.
“Підтримувати Україну будуть і надалі, тому що західні політики і військові взагалі дуже прагматичні. Вкласти в Україну мільярди доларів і кинути напризволяще, – ну, розумієте, їхнє суспільство, тим паче перед виборами, цього їм не вибачить. Це не Афганістан який-небудь, або Ірак. Це країна всередині Європи і багато європейців зараз підтримують Україну, допомагаючи біженцям з неї, які знаходяться по всій Європі. Тому варіант просто кинути Україну в мене у голові не вкладається”, – вважає український військовий експерт Михайло Жирохов.
Аурімас Навіс, своєю чергою, переконаний, що можливий неповний успіх українського контрнаступу навпаки, має спонукати країни Заходу збільшити підтримку України.
“Якщо ми побачимо, що деякі контратаки України будуть не дуже вдалими, то, я думаю, що це буде сигналом для країн НАТО та Євросоюзу ще більше допомагати Україні. Я думаю, що і політики, і прості люди в цих країнах вже зрозуміли, що Росію таку, яка вона зараз є, треба зупинити. На жаль, ще не всі зрозуміли, що треба допомагати не тільки зброєю, але і солдатами. Я ще тоді, в лютому 2022 р., коли Росія почала повномасштабну війну, казав, що було б дуже розумно, якби країни НАТО, ЄС, Заходу створили б коаліцію та послали свої війська – не воювати з Росією, а як миротворців, – наприклад, охороняти стратегічні об’єкти, такі як Запорізька атомна електростанція. Якби такі миротворчі сили опинилися б на території України, це був би для Росії дуже серйозний сигнал, що її всерйоз мають намір зупинити”, – каже литовський експерт.
НАТО / Фото Ю. Стацявичюса/LRT
Наразі про участь військових НАТО у війні на боці України не йдеться, натомість, впродовж останніх тижнів західні лідери дали низку чітких сигналів, що підтримка Києва у найближчій перспективі буде лише розширюватися. Підтвердженням цьому є і нещодавнє рішення про передачу Україні винищувачів F-16 і початок тренувань українських пілотів на західних літаках. F-16 точно не візьмуть участі в анонсованому літньому контрнаступі, оскільки навчання, як очікується, триватиме не менше чотирьох місяців. Проте важливо те, що союзники України прораховують різні сценарії розвитку війни. Український контрнаступ, якщо він відбудеться цього літа, не буде і не повинен бути “останнім шансом” для нації, яка бореться за своє фізичне виживання. За будь-яких обставин Україна продовжить чинити спротив, а це означає, що у Росії немає шансів на перемогу.