Трагедія понад 300-річної давнини сьогодні як ніколи близька для українців, адже те, що пережили наші далекі предки, – сьогодні повторно змушені переживати ми. Чому збереження історичної пам’яті буквально означає збереження життів, та як сьогодні історики збирають по крихтах правду про наше минуле, – у матеріалі до річниці Батуринської трагедії.
13 листопада Україна вшановує пам’ять жертв Батуринської трагедії.
Біблійна трагедія в історії України
314 років тому московське військо Меншикова за наказом царя Петра І взяло штурмом і знищило тодішню столицю Гетьманщини. Батурин було повністю спалено, захисників міста та його жителів – жорстоко вбито. Для України, за значущістю, ця трагічна подія – це аналог падіння Єрусалима, Риму в античній історії чи Константинополя у 1453 році. Столиця держави зі своєю самобутньою політичною культурою, унікальним устроєм була стерта з лиця землі за один трагічний день. Якщо проводити паралелі із сучасними подіями – щось подібне могло статися у лютому-березні цього року, якщо б не вистояли захисники Києва…
"Трагедія Батурина". Художниця Ніна Мурашкіна. Із зібрання Національного заповідника "Гетьманська столиця"
Цьогорічне вшанування жертв Батурина відрізняється від того, яке було у попередні роки. Тоді ці трагічні події здавалися давньою історією, якимось історичним маревом, яке, як здавалося, точно не може повторитися у наш час. Проте у нашому, 2022-му році, ми вже мали Маріуполь, де загинуло, за попередніми оцінками, більше цивільних, аніж у Батурині він рук катів Меншикова. Ми побачили Бучу, Ірпінь, Бородянку, Ягідне, Ізюм і Лиман. У ці дні українська армія звільнила правобережну частину Херсонщини, над обласним центром піднято державний прапор. Одночасно з радістю через звільнення нашої землі, ми з острахом чекаємо на відкриття нових катівень і масових могил, які знаходять практично у кожному значно звільненому населеному пункті…
Отже цього року, як ніколи раніше, – Батурин – це не про історію понад 300-річної давнини, це – одночасно про минуле і про наше сьогодення. Про боротьбу української нації за свободу, за європейський вибір. Чому ця боротьба ніколи не обходилася без Бучі, Батурина, Голодомору, Базару? Чому євразійська імперія з центром у Москві чи Петербурзі ніколи не могла погодитися з існуванням самостійної Української держави, настільки, що була і є готовою на будь-які найжахливіші злочини, небачені в історії людства, щоб цього не допустити? Однозначного тлумачення природи цієї ненависті, цієї нелюдської жорстокості ми поки не знаходимо. Проте щоб докопатися до суті, – нам необхідно вивчати, аналізувати як наше минуле, так і теперішнє.
“Ми ще на порозі вивчення Батурина”
Про Батуринську трагедію 1708-го року ми знаємо і багато, і мало водночас, – кажуть у Національному історико-культурному заповіднику “Гетьманська столиця”. Наразі вчені – історики, археологи, демографи – встановили приблизне число загиблих козаків і мирних мешканців, з писемних джерел ми знаємо про події, які передували трагедії, а також – окремі деталі самого знищення міста. Найбільше об’єктивних відомостей нам дають дані археології. Археологічні дослідження у Батурині тривають вже понад 25 років, за цей час вчені знайшли та дослідили рештки жертв трагедії, будівлі, спалені під час штурму міста московитами. Віднайдений колосальний матеріал, проте це – лише вершина айсберга.
“Батурин вивчений археологами на 21%. Основна частина міста не досліджена і поки не може бути досліджена, бо там, де знаходилась забудова 17 століття – зараз знаходиться сучасна забудова”, – каже завідувачка відділу археології Національного заповідника Каріна Солдатова.
Розкопки у Батурині тривають, але у менших масштабах – через скорочення фінансування в останні роки. Наразі археологи зосередилися на вивченні резиденції гетьмана Івана Мазепи у Гончарівці – на околиці Батурина. Це єдиний відомий науковцям палац видатного українського володаря. Археологічні дослідження на цьому місці також дозволили дізнатися нові деталі про події 1708-го року.
“В останні роки археологи встановили, що Мазепа, вирушаючи на зустріч з Карлом ХІІ наприкінці жовтня 1708 року, оцінюючи можливі ризики, переніс все озброєння, яке було у його резиденції на Гончарівці, на основну фортецю, укріпивши її. Я не знаю, чи зараз хтось вчинив би так зі своїм власним майном. Там (на Гончарівці, – ред.) залишилися колосальні фундаменти, вони на величезній глибині, територія заліснена. Все це ускладнює дослідження, але нам вдається робити фантастичні відкриття”, – розповідає директорка “Гетьманської столиці” Наталія Реброва.
“Кожного року археологи по крихті збирають нову інформацію про Батуринську трагедію, – додає завідувачка відділу Національного заповідника Каріна Солдатова. – На жаль, про те, яким був Батурин до різанини, збереглося мало писемних джерел, зокрема – немає жодного плану міста. Тому левову частку інформації ми черпаємо саме з археологічних досліджень і саме археологи повернули правду про Батурин, про масштаби трагедії. У нас були виявлені поховання жертв різанини, були виявлені цвинтарі, де вони були поховані, і були виявлені поодинокі поховання.”
“Верхній ярус цвинтаря – суцільні дитячі могили”
Після початку повномасштабної агресії Росії проти України у Батурині відкрили окрему виставку, присвячену найтрагічнішій сторінці в історії міста. Її розмістили у крипті відновленої церкви Воскресіння Господнього у цитаделі Батурина. Тут з 2008-го по 2014 роки були перепоховані останки жертв різанини 13 листопада.
“Виставка доносить відвідувачам правду про споконвічного нашого ворога, який не змінює свої методи. Тоді, як і зараз, гинули мирні мешканці. Вона називається “Вбиті Росією: історичні паралелі”. Приблизно на 80% вона ґрунтується на матеріалах археологічних досліджень. Ми плануємо цю виставку розширювати, доповнювати інформацію. Відвідувачі мають змогу оглянути закриті труни, де знаходяться рештки загиблих. Ми демонструємо фото археологічних досліджень”, – розповідає Каріна Солдатова.
За словами вченої, саме дані археології повністю спростовують брехню російських істориків, які і донині продовжують наполягати нібито московські війська у 1708 році знищили лише козацький гарнізон Батурина, а цивільних мешканців міста соратник Петра І Меншиков буцімто наказав не вбивати.
“Можна сказати, що сьогодні Батурин продовжується. Трагедія, яку ми переживаємо зараз – це результат того, що Росія ніколи не визнавала своїх злочинів. Тут у Батурині ми знаходимо людські черепи, прострелені кулями, знаходимо знесені черепи – шаблями, сокирами, палашами, багнетами. У нас працювали антропологи, до нас приїздив на запрошення телеканалу 1+1 судмедексперт з Києва – і всі фахівці підтверджують, що мирних людей навмисно вбивали.”
Відомо, що впродовж 19 – 20 століть місцеві жителі час від часу знаходили людські кістки на своїх присадибних ділянках. Вже на початку 2000-х років кілька десятків поховань було виявлено під час будівельних робіт – прокладання водогону. Наразі археологи розкопали у Батурині понад півтисячі могил 17 – початку 18 століть. Близько половини з них належать жертвам різанини 1708-го року.
“Цифри приблизні, бо інколи у цілій спаленій садибі знаходили одну кістку від ноги. Тому складно сказати, скільком людям належать фрагменти решток”, – зазначає Каріна Солдатова.
Наймасовіше поховання у середині 2000-х років виявили на території цитаделі Батурина. У могилах, переважно – діти з ознаками насильницької смерті. Дослідники вважають, що поховання було створене за особистим наказом Івана Мазепи. З історичних джерел відомо, що гетьман прибув до Батурина за лічені дні після трагедії – 18 листопада. На тому місці, де була його велична столиця, Мазепа побачив лише згарище та калюжі крові. “Чернігівський літопис” пише, що це видовище вразило гетьмана у саме серце.
“На цитаделі ми знайшли цвинтар, який знаходився біля церкви Воскресіння Господнього. Цей цвинтар з'явився ще на початку 17 століття, там знаходяться поховання в декілька ярусів. У 2004 – 2006 роках археологи знайшли там дуже багато дитячих поховань. Це була найбільш укріплена частина міста, тому козаки там заховали дітей, підлітків, їхніх матерів, людей старшого віку. І коли московське військо ввірвалось до цитаделі – цих дітей, жінок вони вбивали. Верхній ярус цвинтаря, щоб ви розуміли – це суцільні дитячі поховання. Це були жертви 1708 року. Згодом Мазепа наказав поховати цих дітей. Їх не залишили, їх поховали прямо на цитаделі за християнським обрядом. Це була європейська практика. Відомо, що Карл ХІІ навіть зупиняв похід задля того, щоб поховати загиблих солдатів шведської армії. Натомість у Петра І ми такого не спостерігаємо”, – веде далі мову завідувачка відділу археології Національного заповідника у Батурині.
Діти – жертви Батуринської трагедії
Разючим чином ставлення росіян до своїх загиблих не змінилося за понад триста років. Каріна Солдатова зазначає, що, за спогадами сучасників “лише в Батурині Карл зрозумів, з ким має справу”. Найбільш детальні свідчення про жорстоку розправу над батуринцями залишили саме шведські офіцери, які побували на згарищах гетьманської столиці, а також – шведські історики – біографи Карла ХІІ. Зокрема, з праці історика Андерса Фрікселя довідуємося про те, що Меншиков після взяття Батурина наказав розіп’яти полонених козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоб залякати населення Гетьманщини. Ця моторошна сцена була зображена у художньому фільмі Юрія Іллєнка “Молитва за гетьмана Мазепу”. Водночас, за даними “Лизогубівського літопису”, річка Сейм у той момент була скута кригою, тож достовірність описаного епізоду викликає сумнів.
“Вони знали, за що гинули”
Оборонцям Батурина потрібно було протриматися ще кілька днів – гетьман Іван Мазепа та шведський король Карл ХІІ вже поспішали на виручку до обложеної столиці. Мазепа вирушив на з’єднання з Карлом 25 жовтня (5 листопада за новим стилем) разом із найближчими соратниками та невеликим військом. Історики досі сперечаються: коли саме в українського гетьмана виник задум перейти на бік ворога московського царя? Російська дослідниця Тетяна Таїрова-Яковлєва, до прикладу, вважає, що це рішення виникло буквально за лічені тижні до так званої “зради” і було реакцією на указ Петра І про перетворення Стародубського полку Гетьманщини на “випалену землю” для стримування шведського війська. Інші науковці припускають, що Мазепа щонайменше кілька років вів перемови з соратником Карла ХІІ польським королем Станіславом Лещинським.
Приблизно 29 жовтня (9 листопада) у Гірках на Чернігівщині був укладений попередній договір між шведським королем і українським гетьманом. Карл ХІІ зобов’язувався обороняти Україну, не зазіхати на українські землі, оберігати давні вольності станів Гетьманщини, Мазепа – надавати шведській армії необхідну військову та матеріальну підтримку.
Гетьманська столиця – Батурин – була добре укріпленою фортецею з сильним гарнізоном у приблизно 7 – 8 тисяч козаків, що мали на озброєнні потужну артилерію – до 100 гармат. Московський воєначальник Олександр Меншиков майже тиждень вів перемови із залогою міста та її командувачем – сердюцьким полковником Дмитром Чечелем. Козаки були налаштовані рішуче та відкинули всі пропозиції здати фортецю.
“Вони розуміли, за що вони борються. Вони знали, що Мазепа вже підписав договір зі шведським королем, в Батурин розвідка доправляла листи від гетьмана. Якби Батуринська фортеця протрималась довше – тут Карл ХІІ і Мазепа могли б дати бій Меншикову. І московити цей бій би, скоріше за все, програли”, – розповідає історик Каріна Солдатова.
Меншиков нервував, адже сам мав 20 – 22 тисячі війська, чого було недостатньо для протистояння з основними силами шведської армії. Соратник Петра І не міг довго затримуватися під Батурином. 30 жовтня (10 листопада) скликана Меншиковим військова нарада постановила взяти місто, і, “в случае сопротивления, истребить его как главный притон силы неприязненной царю Малороссии”. Наказ знищити Батурин Меншиков отримав і від самого Петра І: “Батурин в знак изменникам [понеже боронились] другим на приклад зжечь весь”.
“Ми вважаємо, що жорстоке знищення Батурина було заздалегідь заплановане, тому що Петро І наказував Меншикову брати Батурин будь-якими способами. А той не очікував такого спротиву від козаків”, – зазначає Каріна Солдатова.
Олександр Меншиков
Фатальним для долі міста стало те, що ворогові вдалося знайти потайний лаз до підземного ходу, за допомогою якого московити вийшли у тил оборонцям. Фортецю штурмували одночасно з кількох боків: після того, як московські вояки проникли всередину оборонних мурів, у козаків вже не було шансів на перемогу – сили були нерівними.
За найбільш поширеною версією, таємний прохід у фортецю московитам показав зрадник, якого прислав наказний полковник Прилуцького полку Іван Ніс. На користь цього свідчить царська грамота, видана Носові 25 листопада. У ній йдеться про те, що під час облоги козацький старшина виступав за те, щоб здати місто, за що він був прикутий іншими козаками до гармати. Можливо, саме Ніс через свого посланця повідомив ворогів про слабке місце в обороні. Існує й інша версія: московити могли і самі добре знати про підземні ходи Батурина, адже серед них були стрільці, які згідно з українсько-московським договором 1687 року мали “охороняти” гетьмана, фактично – контролювати його дії.
“У часи Івана Мазепи в Батурині тут знаходився полк московських стрільців, які несли охорону фортеці і знали всі таємні вилазки. І при обороні Батурина Іван Аннєнков – московський стрілецький голова – міг вказати на ці підземні ходи. Була розроблена операція, частина війська – московські драгуни – ввірвалися до фортеці через підземелля. Почався запеклий бій всередині фортеці і через те, що козаків було менше, то вони не витримали. Важливо, що козаки захищали фортецю до останнього, ніхто не тікав”, – розповідає Каріна Солдатова.
Вояк Сердюцького полку – оборонець Батурина. Реконструкція Сергія Шаменкова з книги “Піхота українських гетьманів”
Крали меблі та коштовні килими
За оцінками істориків, у тодішньому Батурині мешкало 8 тисяч жителів. Це було одне з найбільших міст Гетьманщини, що поступалося за чисельністю населення лише Києву та, можливо, Переяславу і Ніжину. Для порівняння, населення тогочасного Берліна налічувало 26 тисяч мешканців.
Більшість батуринців мешкали за межами фортеці – у посадах і на “подолі”. Коли до міста підійшло московське військо – людей перемістили під захист фортечних мурів. Жителі гетьманської столиці були впевнені у міцності фортифікацій і стійкості оборонців. Проте, коли загарбники ввірвалися всередину – фортеця стала для людей братською могилою.
“За висновками археологів, у той час місто було забудоване, в основному, дерев'яними будівлями, будівель з цегли було небагато: це адміністративні установи, будинки еліти. Московити грабували житла місцевих мешканців, а тоді підпалювали. І через те, що забудова була переважно дерев'яна, то місто дуже швидко згоріло. Гетьманська столиця загинула менш як за добу. Те, що місто було спалене, підтверджують знахідки: по всій території Батурина виявлений великий шар попелу”, – розповідає Каріна Солдатова.
Наразі неможливо встановити, яка частина жертв Батуринської трагедії загинула від пожежі, а кого застрелили чи зарубали. Археологічні знахідки свідчать про те, що багато батуринців ховалися у підземних ходах, зернових складах, чи у будинках. Люди воліли краще задихнутися від диму, ніж щоб над ними розправилися московські вояки.
“Ми знаходимо цілі родини, які загинули у власних будинках. Частина людей загинула від рук московитів – усіх, хто потрапляв їм під руки, вони просто вбивали, решта просто задихалась у будинках від диму.”
Вже у наш час так само цілими родинами українці гинули у Маріуполі та Ізюмі – під обстрілами російської артилерії та ударами російської авіації та ракет.
Сьогодні російські історики намагаються довести, що жителі Батурина не загинули під час штурму міста, адже вони могли “просто розбігтися”. Працівники Національного заповідника “Гетьманська столиця” кажуть, що, на жаль, врятуватися містянам було дуже важко.
“Невеликій частині людей дійсно вдалося врятуватись. Статистичні дані показують, що у 1720-х роках в околицях Батурина мешкало до тисячі людей. Частина з них – це ті, хто врятувався. Втекти було дуже складно, бо була масштабна та раптова пожежа. Місто було взяте раптово, знищення Батурина почалося рано на світанку. Можемо уявити, що люди ще спали. Крім того, місто брали не з однієї сторони, а вдарили одночасно з різних боків. Фортеця – це оборонні укріплення, а місточки до фортеці були знищені. На жаль, можливість втекти була мінімальною”, – зазначає Каріна Солдатова.
Після різанини місто вже ніколи не відродилося таким, як було на початку 18 століття. За гетьманування Кирила Розумовського, який у 1750 році повернув Батурину статус гетьманської столиці, населення міста не перевищувало чотирьох тисяч.
Перед тим, як знищити гетьманську столицю, загарбники піддали її небаченому грабунку. Передусім, грабували помешкання козацької старшини та православні храм – там московським воякам було чим поживатися.
“У 2017 році нам вдалося знайти садибу генерального писаря Пилипа Орлика у Батурині (майбутній гетьман, автор першої української Конституції, – ред.). Вона знаходилась неподалік від фортеці. Дерев’яний будинок спочатку пограбували, а тоді спалили. Взяти у домівках козацької еліти було що. Ми знаходимо залишки срібних речей, прикрас, дорогоцінного посуду – богемське скло, турецька порцеляна. За описами старшинських маєтків ми знаємо, що там були коштовні килими, розкішні меблі, привезені з Європи”, – розповідає Каріна Солдатова.
Археологічна знахідка в Батурині
Так само московити спустошили склади із зерном, гетьманський будинок у цитаделі Батурина, резиденцію Мазепи у Гончарівці. До Петербурга був вивезений гетьманський архів, була розграбована скарбниця – “Національний банк” козацької держави. Передусім, окупантів цікавили гетьманські клейноди – атрибути влади, що свідчили про державницьку традицію на українських землях.
“Вони ведуть послідовна діяльність із нашого знищення”
Сучасні історики оцінюють кількість жертв Батуринської трагедії в 11 – 14 тисяч. З них – 6 – 6,5 тисяч козаків, що загинули під час штурму, або були захоплені у полон та згодом страчені. Решта – мирні мешканці. Точна цифра загиблих наразі не встановлена, проте з кожним роком археологи нагромаджують все більше даних, які дозволяють уточнювати підрахунки.
“Точної цифри ми, мабуть, ніколи не дізнаємося. Але, як бачимо, зараз так само складно встановити, скільки точно людей загинуло в Бучі, Ірпені, Ізюмі. А Батуринська трагедія відбулась понад триста років тому. Треба продовжувати розкопки, вони скажуть нам більше”, – каже Каріна Солдатова.
Ізюм і Батурин, Буча і Батурин. І тоді, і зараз – братські могили, у яких поховані цивільні українці зі слідами тортур і звірств. І зараз, і понад триста років тому – одні й ті самі кати.
Треба зазначити, що Батуринська трагедія – це найбільш масштабний і найбільш символічний воєнний злочин московитів проти цивільних українців у часи Гетьманщини. Проте далеко не єдиний. Так, навесні 1709 року московське військо на чолі з полковником Петром Яковлєвим провело каральну експедицію проти запорозьких козаків, які підтримали Мазепу та Карла ХІІ. Під час того походу була знищена Січ на острові Чортомлик, а також – кілька українська містечок. Зокрема, долю Батурина повторила Переволочна. Містечко спалили, його козацьку залогу та всіх мешканців порубали – всього вбили приблизно тисячу козаків і дві тисячі цивільних. Точну кількість жертв тут ми ніколи не дізнаємось, адже у 1964 році Переволочна була затоплена водами Кам’янського водосховища.
Пам’ятний знак загиблим у Переволочній
Досі не проведені масштабні археологічні дослідження у Лебедині на сучасній Сумщині, де наприкінці 1708-го – на початку 1709 року проводилися допити козаків, яких підозрювали у підтримці Мазепи. Близько 900 “мазепинців” могли бути тут страчені. Їхню гіпотетичну могилу у 19 столітті описував архієпископ Чернігівський і Ніжинський, видатний краєзнавець Філарет (Гумілевський). За даними сучасних краєзнавців, у 50-х роках 20 століття курган зрівняли з землею.
Так само впродовж багатьох століть табуйованою темою були воєнні злочини московитів проти українців під час московсько-українських воєн 17 століття. За свідченнями джерел, у 1659 році московський князь Семен Пожарський вирубав мешканців містечка Срібного на Прилуччині. Того ж року московити влаштували різанину у Старому Бихові – останньому осередкові “козацької Білорусі”. Як і Батурин, місто, ймовірно, було захоплене внаслідок зради. Козаки та місцеві мешканці були знищені. Під час московсько-української війни 1668 – 1669 років московські загарбники спалили Ніжин, також піддавши мечу частину місцевого населення. Про влаштовану московитами різанину в українському містечку Воронежі у 1668 році стало відомо нещодавно, завдяки документам з російського Архіву давніх актів, які оприлюднив російський історик Ігор Бабулін. Впродовж кількох століть розорення містечка приписували полякам, а радянська історіографія вигадала неіснуючий “селянський бунт” у Воронежі у 1668 році, щоб заретушувати епізод боротьби українців за незалежність.
Сьогодні ми як ніколи усвідомлюємо, чому важливо повертати історичну пам’ять. Адже невивчені уроки історії мають властивість повторюватися.
“Сьогодні читаю про Херсонщину, що там відкривають, і сльози ллються. До нас усіх це раніше не дійшло, ця їхня послідовна діяльність із нашого знищення. На прикладі Батурина ми можемо говорити про прямі паралелі”, – зазначає директорка Національного заповідника “Гетьманська столиця” Наталія Реброва.
Науковий осередок у Батурині, попри труднощі, які нині переживає вся Україна, продовжує дослідницьку працю, мета якої – піднімати на поверхню цілі пласти української історії, які тривалий час намагалися від українців приховати.
“Ми зараз співпрацюємо з дослідниками з Канади, Сполучених Штатів Америки та Швеції. У наших планах – продовжити вивчати забудову Батурина, зокрема – відшуковувати маєтності козацької еліти. Тут, у гетьманській столиці, проживала наша генеральна старшина, сотенна старшина, окрім старшини у гетьмана було багато помічників, ад’ютантів, і вони також мали тут свої житла. У нас ще багато білих плям. Культурний шар Батурина 17-го – 18-го століть дуже насичений, дуже цікавий. Ми виявляємо дуже багато унікальних речей і відкриваємо з кожним новим дослідженням нову сторінку історії Батурина, історії Гетьманщини, історії України”, – зазначає дослідниця Каріна Солдатова.