У березні-червні 1668 року Глухів витримав найтривалішу у своїй історії облогу. Московські гармати рівняли місто з землею, ворог мав десятикратну перевагу, але воля козаків до спротиву залишилась незламною.
Це – завершальна розповідь про героїчні оборони Глухова у 17 столітті. У попередніх частинах ми розповідали про спроби підкорити місто у 1658-1659 роках, про катастрофічну поразку під Глуховом армії польського короля Яна ІІ Казимира у 1664 році, а також – про розгром у місті московських драгунів на початку московсько-української війни 1668-1669 років.
Войовничі глухівці та драгуни-“відказники”
12 лютого 1668 року Глухів був звільнений від московського війська. Козаки практично без втрат розгромили загін царських драгунів, що оборонявся у “Малому городку” – цитаделі міста. Майже весь гарнізон на чолі з воєводою Мироном Кологривовим потрапив у полон. Глухівцям також вдалося захопити багаті трофеї, зокрема – 30 гармат, що вже дуже скоро стануть козакам у пригоді.
Звільнивши своє місто від ворожого війська, глухівські козаки на цьому не зупинилися. Так само як і десять років тому, під час війни 1658-1659 років, українці влаштували московитам справжню прикордонну війну. Того ж таки 12 лютого, щойно розгромивши воєводу Кологривова, глухівці, об’єднавшись з новгород-сіверцями, провели рейд проти московських загонів, які діяли у Севському повіті. Біля села Рожковичі (нині – Шосткинський район Сумської області) розгромили ще один загін царських драгунів. Розбитого ворога переслідували до околиць Севська – села Чемлиж.
Троїцька церква у селі Чемлиж (Брянська область РФ). Фото 1942 року. Знищена радянською владою
У березні, за свідченням царського піддячого Гаврили Михайлова, козаки провели операцію проти військ путивльського воєводи. “Три тысячи человек” глухівців і запорозьких козаків дійшли до Путивля та підпалили околиці міста. Такі прикордонні сутички тривали впродовж усього місяця. Згідно з московськими звітами – у них загинуло 28 драгунів, 12 потрапило у полон до козаків.
Активність глухівців знову привернула до цього прикордонного міста увагу московського командування. Ще наприкінці лютого цар віддав наказ драгунському полковнику Еріку Андерсону Луксу на чолі півтисячного загону атакувати Глухів. Проте сталась нечувана річ: драгуни “воровством своим в Глухов не пошли, воротились в домы свои”. Мабуть московити добре знали про войовничість місцевих козаків і не наважилися наступати на місто з такими незначними силами. Олексій Михайлович був розлючений ігноруванням свого наказу та вимагав, щоб ”відказники” “покрыли свою вину”, негайно вирушивши до Брянська – міста, яке тоді взяли в облогу стародубські козаки.
Московський цар Олексій Михайлович Романов. Нідерландська гравюра 17 століття
Еліта московського війська збирається у похід
Попри це, на Глухів насувалася гроза. Ще 16 лютого цар віддав наказ про збір “Большого полку” у Севську. У похід із Москви до українського прикордоння виступила еліта царського війська – московські дворяни і діти боярські, а також – 9 приказів московських стрільців. До них поступово доєднувалися найбільш боєздатні підрозділи з Центральної Московії. Зокрема, було сформовано дев’ять рейтарських полків, чисельність яких складала понад 5 тисяч солдатів. Один із полків очолив Венедикт Змєєв – один із найкращих рейтарських командирів часів московсько-польської та московсько-української воєн. Станом на початок 1668 року він відійшов від справ і був воєводою у Тамбові. Наказом царя Змєєва повернули до діючої армії.
Командування над “Большим полком” прийняв воєвода князь Петро Долгоруков. Він отримав наказ обложити Глухів і запропонувати місцевим козакам капітуляцію. У разі згоди “побивать их и грабить не велеть”. Після взяття Глухова московське військо мало просуватися далі вглиб Гетьманщини – у напрямку на Чернігів або Ніжин, де в облозі козаків перебували царські гарнізони.
Гармати з бастіонів Чернігівської фортеці. Сучасне фото
Дві інші московські “армії вторгнення” мали діяти північніше та південніше. Смоленський полк на чолі з воєводою Костянтином Щербатовим отримав наказ наступати на Стародуб, далі – на Новгород-Сіверський. Бєлгородський полк воєводи Ромодановського рухався на Полтаву. У разі успіху московського наступу тодішня гетьманська столиця – Гадяч, де перебували основні сили гетьмана Івана Брюховецького – опинилась би в оточенні.
31 березня 1668 року московське військо обложило Глухів – втретє за останні десять років. Місто обороняло не більше двох тисяч козаків – окрім глухівців було ще 200 запорожців, які прибули до Глухова у лютому та взяли участь у розгромі царського гарнізону. Водночас, в оборонців була потужна артилерія, захоплена у московитів. Керував гарнізоном глухівський сотник Пилип Уманець.
Українські козаки у 1670-х роках. Реконструкція Сергія Шаменкова
У Долгорукова на початку облоги було приблизно 7 тисяч війська. Воєвода обложив місто зі сходу та півдня – з боку Московської та Путивльської брам. Із заходу Глухів прикривали природні перешкоди – торф’яне болото та річка Есмань. Сил московитів було недостатньо, щоб забезпечити щільну блокаду міста у цьому. 4 квітня Долгоруков скаржився царю, що козаки вільно маневрують на західних околицях Глухова, а московські загони, послані заблокувати місто з заходу, опиняються відрізаними від основних сил (“объезду, государь, к той стене около тех болот и переправ верст с пять, а в приход изменников черкас помочь им вскоре немочно”).
Природне розташування Глухова чотири роки тому заважало і польській армії, чиї вояки провалювалися під лід замерзлого болота, намагаючись штурмувати місто із заходу.
Глухівська фортеця. План 1724 року
Поразка Долгорукова і план Куракіна
Перші дні облоги Глухова минули у запеклих боях. Козаки не зраджували своїй традиційній оборонній тактиці – проведення активних вилазок. У тому ж таки листі до царя воєвода Долгоруков повідомляв, що “изменники черкасы глуховские сидельцы из города выходят на вылоску конные и пешие по вся дни”. Про інтенсивність цих сутичок можуть свідчити дані чолобитних, які надсилали царю поранені московські командири, сподіваючись на “государеву” ласку. Так, 31 березня під Глуховом дістав поранення сотенний голова Іван Сомов, 6 квітня – голова московських стрільців Іван Єндогуров.
Зазнавши невдачі із забезпечення повної блокади Глухова, Долгоруков відправив частину війська у рейд на північний захід – до містечка Воронежа (у московських документах того часу називалося “Воронежец”). Місцеві козаки закрилися у фортеці та відмовилися прийняти “государеву грамоту”. Штурм містечка був невдалий для московитів. Вони вдовольнилися тим, що випалили та розорили навколишні села. Вдруге загарбники з’являться під стінами Воронежа 28 липня 1668 року. Тоді містечко буде захоплене, а його мешканці – вирізані.
Михайлівська церква у селищі Вороніж. Збудована у 1776-1781 роках
Безуспішні дії московських військ примусили царя змінити головнокомандувача. 19 квітня керівництво “Большим полком” замість Долгорукова прийняв князь Григорій Куракін. Новий командувач був досвідченим воєначальником, крім того – зробив успішну кар’єру при дворі, кілька разів будучи царським намісником у Москві. Куракін брав активну участь у московсько-польській війні, був заступником князя Олексія Трубецького. Як полководець – відзначався обережністю.
До московського табору під Глуховом Куракін прибув не “з порожніми руками”, привівши з собою значне підкріплення. Зокрема – два московських виборних полки – найелітнішу частину армії Московського царства. Тепер загальна чисельність “Большого полку” зросла більш як удвічі – до 15-ти тисяч вояків.
Солдат Московського виборного полку. 1660 рік
Куракін розпочав під стінами Глухова активні земляні роботи. За його наказом почали споруджувати чотири “городки” – редути, що мали перекрити всі дороги, які вели до міста. Укріплення зводилися навпроти міських брам, там царські війська зосередили артилерію. Загальних даних щодо кількості гармат у московського війська, на жаль, немає. Відомо лише, що в одного з полків – виборного полку Агея Шепелєва – на озброєнні було 15 гармат: 9 “довгих”, 5 скорострільних і одного “полкова”. Судячи зі всього, загалом московити могли мати до сотні одиниць артилерії.
Задум князя Куракіна полягав у тому, щоб забезпечити щільну блокаду міста, після чого піддати його нищівному обстрілу з гармат. Оборонні редути мали захистити царських вояків від козацьких вилазок. Московський воєначальник вирішив уникати рішучих штурмів міста, пам’ятаючи, чим це скінчилось у 1664 році для коронного війська Яна ІІ Казимира.
Редут 18 століття. Котка, Фінляндія
Фортифікаційні роботи тривали впродовж 20-х чисел квітня. У цей час зросла активність козацьких вилазок: глухівці намагалися завадити будівництву редутів. У листі до царя воєвода Куракін писав про щоденні бої під стінами міста. Найбільш запеклі сутички відбулися 23 квітня, коли з московського боку було поранено одразу чотирьох командирів рот: Семена Котенєва, Василія Обухова, Михайла Довотчікова та Кондратія Саврасова.
Бойовий дух під дощем із гарматних ядер
2 травня цар відправив під Глухів нове підкріплення на чолі з воєводами Петром Хованським і Григорієм Козловським (обидва – активні учасники війни 1658-1659 років на білоруському театрі бойових дій). Чисельність московського “Большого полку”, що облягав місто, зросла до понад 23 тисяч вояків. Серед них було понад 4 тисячі московських дворян, понад 5 тисяч рейтарів, понад 5,5 тисяч драгунів, понад 4 тисячі солдатів виборних полків, 4 тисячі московських стрільців.
Натомість, гарнізон Глухова зменшився: наприкінці квітня з оточеного міста вислизнули запорожці. У травні посилилися артилерійські обстріли. Відомо, що лише один московський полк – виборний полк Шепелєва – випустив по місту 700 гарматних ядер.
\
Гармати 17 століття. Артилерійський музей у Санкт-Петербурзі
Навіть в умовах такої тотальної нерівності сил глухівці продовжували турбувати ворога вилазками. 11 травня у бою під стінами міста був поранений донський козак, майбутній отаман Андрій Валков. 12 травня – гарматне ядро перебило ногу синові полковника виборного полку Матвія Кровкова.
21 травня воєвода Петро Долгоруков (що залишився заступником Куракіна) повідомляв у Москву, що Глухів “осажен накрепко и в городе подлинно голодно”. Наприкінці травня козаки знову активізували вилазки: 25 травня був поранений стряпчий Автамон Бєзобразов, 27 травня – поручик виборного полку Харитон Шипілов і князь Іван Урусов.
Вилазка 27 травня була незвичною: глухівці вивели з міста коней і худобу та спробували випасти їх на території, що перебувала під ворожим вогневим контролем. Вочевидь, у місті закінчились припаси фуражу, що й примусило оборонців до такого відчайдушного кроку. Роти московитів атакували козаків, намагаючись відрізати їм шлях до відступу. Зрештою, глухівцям вдалося відступити, втративши п’ятьох полоненими. На допиті бранці розповіли, що місто зазнало великих руйнувань від ворожих обстрілів, а втрати гарнізону Глухова нібито сягають півтори тисячі вбитими.
Козак з конем. Малюнок Сергія Шаменкова
Тим не менш, козаки не лише не здавалися, але і проводили надзвичайно зухвалі операції. Так, 30 травня один козацький загін атакував московські редути, а інший у цей час спробував викрасти у ворога табун коней, які паслися на віддалі від бойових позицій. Московити помітили таку спробу та відкинули глухівців. Дивовижно, що козаки наважувались на такі активні дії за понад десятикратної ворожої чисельної переваги.
За день до цього, 29 травня, московська розвідка повідомила про те, що у сусідній Кролевець прибув наказний полковник Семен Манджос. Козацький воєначальник зібрав до 5-ти тисяч вояків. Таких сил було недостатньо, щоб спробувати деблокувати Глухів, проте вистачало для ефективних партизанських дій. Так, того ж 29 травня Манджос ходив у прикордонний Севський повіт, розоривши декілька сіл та відігнавши стада худоби. Куракін був змушений виділити частину війська на чолі з князем Борисом Мишецьким, щоб ганятися за козацьким полковником.
Кролевець. Спасо-Преображенська церква, збудована 1782 року
Облога міста, що тривала вже понад два місяці, поступово втрачала будь-який сенс для московського командування. Величезна 23-тисячна армія була прикута до Глухова та несла втрати від постійних козацьких вилазок. Захисники міста також несли величезні втрати від гарматного вогню, у них закінчувались харчі, але це ніяк не зменшувало їхнього бойового духу. Глухівці продовжували дошкуляти московському війську. Вилазки та навіть нові спроби відігнати кінські табуни, продовжувалися і у червні. У цей час до московитів почали доходити чутки про те, що на підмогу лівобережним козакам ідуть правобережні полки гетьмана Петра Дорошенка, а також – кримські татари.
Від Глухівської облоги до “Глухівських статтей”
11 червня гетьман Дорошенко та Алша-мурза зняли облогу з Котельви, яку безуспішно штурмував московський воєвода Ромодановський. Військо Ромодановського козаки та татари витіснили за межі Гетьманщини – до Охтирки. 19 червня передові татарські загони з’явилися під Глуховом.
21 червня воєвода Куракін зняв облогу та швидким маршем вирушив у бік кордону. Вже наступного дня, за 30 верст від Глухова, біля села Кругла Поляна (нині – Брянська область РФ) військо князя наздогнали татари. Завдяки чисельній перевазі московитам вдалося відбитися.
Кримськотатарський вершник. Фламандська гравюра кінця 16 століття
Глухівські козаки, як тільки з міста була знята облога, негайно перейшли до активних дій на ворожій територій. Вже 22 червня вони “гуляли” по знайомих місцинах Севського повіту – спалили два села, включно із багатостраждальним селом Чемлиж.
24 червня глухівці склали візит до Рильська. Місцевий воєвода Ісай Бунаков писав у Москву, що “изменники черкасы… градцких всяких чинов людей порубили и в полон поимали и животинные стада отогнали”. Помста козаків за руйнування московитами їхнього міста тривала і у наступні дні.
Завдяки героїзму та стійкості оборонців Глухова, Котельви, а також – Почепа та Новгорода-Сіверського (останні два зупинили просування царських військ з півночі) станом на кінець червня всі московські армії вторгнення були витіснені за межі Гетьманщини.
Подальший розвиток війни, на жаль, був не на користь українців. Вже у липні “Большой полк” Куракіна вщент розгромить кримських татар у битві під Севськом, унаслідок чого кримці припинять підтримку гетьмана Петра Дорошенка. У той же час польська армія розпочне наступ на Правобережну Україну, що змусить Дорошенка переправитися через Дніпро, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Ігнатовича.
Пам'ятник Дем'яну Ігнатовичу (частина скульптурної композиції "Молитва за Україну" в Батурині). Поруч – гетьман Іван Самойлович
Вже 1 серпня Григорій Куракін зі своїм військом удруге обложить Глухів, за що отримає догану від царя. Олексій Михайлович вимагав, щоб князь зі своїм “Большим полком” рухався на Ніжин і Чернігів, де досі були обложені московські гарнізони. Куракін, одержимий жагою помститися глухівцям, царський наказ проігнорував. За це його армія була розділена, а її частина – передана під командування Григорія Ромодановського. 15 серпня московський князь знову безславно відступив від Глухова, повернувшись до Путивля.
Прикордонні сутички між глухівцями та військами севського та путивльського воєвод тривали і у вересні та жовтні, про що свідчать московські донесення.
Зрештою, саме у Глухові була закінчена московсько-українська війна 1668-1669 років. 13 березня 1669 року відбулась Глухівська рада, на якій Дем’ян Ігнатович був обраний гетьманом Лівобережної України. Новий гетьманський уряд підписав з Москвою “Глухівські статті”. Згідно з угодою Гетьманщина залишилися під владою московського царя, хоч процес “поглинання” козацької державності і був уповільнений та, зрештою, розтягнувся на понад сотню років.
За іронією долі, саме Глухів був столицею Лівобережної України впродовж тривалого періоду поступового демонтажу української державності, що завершився у 1780-х роках.