Історія

Захопили 30 гармат і 10 тисяч рублів: як глухівські козаки розгромили московських драгунів

15.06.2022 11:01 - Максим ОМЕЛЬЧЕНКО

У лютому 1668 року Глухів разом з іншими містами Лівобережної України підтримав антимосковський виступ гетьмана Івана Брюховецького. Царська залога у місті була знищена. Козаки здобули великі трофеї, але ці події були лише прологом до запеклої тримісячної оборони міста.

Ми продовжуємо розповідати про бої за Глухів у середині 17 століття. У попередніх матеріалах йшлося про дві оборони міста під час московсько-української війни 1658-1659 років, а також – про епічну битву у 1664 році проти армії польського короля Яна ІІ Казимира.

Від “Андрусівської зради” до війни

У січні 1668 року розпочалась друга в історії московсько-українська війна. Цей конфлікт – один із найменш досліджених в історіографії та забутих у національній пам’яті. Більше того – визначення подій 1668-1669 років саме як війни – поки не усталене у вітчизняній історичній науці. Більшість учених застосовують термін “повстання” до подій січня-березня 1668 року, а подальші бойові дії розглядають як незначний епізод “Руїни” Гетьманщини у другій половині 17 століття.

Початок чергового військового конфлікту між Московським царством і Українською козацькою державою поклали події попереднього, 1667 року. Так само, як війна 1658-1659 років була значною мірою спровокована зрадою Москви українських інтересів у Вільні (у 1656 році Московія підписала сепаратний мир з Річчю Посполитою, фактично порушивши умови Переяславської угоди 1654 року з Богданом Хмельницьким), новий конфлікт розгорівся через Андрусівське перемир’я. Цар Олексій Михайлович погодився віддати польському королю Правобережну Україну та Запоріжжя (що опинилось у “спільному користуванні” Москви та Варшави), що викликало обурення козацької старшини, при чому найбільше обурення – в умовно “промосковської” частини козацької еліти.

Афанасій Ордін-Нащокін – голова московської делегації на перемовах в Андрусові. За укладення сепаратного миру отримав від царя чин боярина та посаду голови Посольського приказу (тодішнього МЗС)

“Андрусівська зрада” повністю зруйнувала політику гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького. Той намагався максимально поглибити інтеграцію Гетьманщини та Московії, сподіваючись, що за підтримки царя зможе об’єднати всі українські землі під своєю булавою. Так, у жовтні 1665 року гетьман підписав Московські статті, що значно звужували козацьку автономію. Угода, зокрема, передбачала введення царських гарнізонів у 15 міст Лівобережжя. Московські воєводи – керівники цих гарнізонів – отримували право збирати з українців податки, окрім того – діставали частину адміністративної влади у підконтрольних їм містах.

Таким чином, на початку 1666 року московська залога була введена і до Глухова – міста, що у 1658 і 1659 роках відбилося від двох нападів московського війська. Глухівський гарнізон був одним із найбільших на Лівобережній Україні і налічував півтисячі царських драгунів. Воєводою Глухова став Олексій Чіріков, якого у 1667 році змінив стольник Мирон Кологривов.

Глухів. Лубочне зображення початку 18 століття

Московські воєводи дуже швидко зуміли викликати до себе ненависть місцевого населення. Вважаючи себе представниками “государя”, вони нахабно втручалися у місцеве самоврядування. Паралельно зростав соціально-економічний тиск на українців через підняття царем податків.

Наприкінці 1667 року Іван Брюховецький починає таємні перемови з правобережним гетьманом Петром Дорошенком – про військову підтримку у разі виступу проти Москви. Дорошенко на той момент вже рік вів війну з Річчю Посполитою, звільнивши Правобережжя від коронних військ. Гетьман, прозваний згодом “Сонцем Руїни”, був готовий підтримати план свого колишнього опонента – скинути московське панування та створити об’єднане Руське князівство зі столицею у Києві.

9 січня 1668 року Брюховецький зібрав старшинську раду у Гадячі (тодішній столиці Лівобережного Гетьманату). Вона одностайно підтримала план гетьмана: витіснити з території України царські війська, об’єднатися з Дорошенком і просити про протекцію султана Османської імперії. Підтримали антимосковський виступ і колишні затяті прибічники Москви, такі як київський полковник Василь Дворецький – герой оборони Глухова від польських військ у 1664 році. У містах Лівобережжя, де перебували царські залоги, почалась підготовка до збройного протистояння.

Панорама Гадяча. Початок 20 століття

“В Глухове де шатость большая”: напередодні виступу

Початок бойових дій наприкінці січня - на початку лютого не став несподіванкою для московських воєвод. Адже напередодні вони закидали Москву схвильованими рапортами, повідомляючи, що місцеве населення почало їх відкрито зневажати. Зокрема, воєвода Кологривов 19 січня сповіщав, що “глуховские мещане и поселяне многие написались в казаки… Денежных и хлебных доходов не платят, и во всяких делах чинятца непослушны и чаю де от них шатости и всякого дурна”.

“Непослух” тривав і надалі. 27 січня воєвода повідомляв, що місцеві козаки почали щоночі збиратися на таємні ради – у резиденції глухівського сотника Пилипа Уманця, або у місцевій ратуші. У таких зборах брало участь по “триста и больши” козаків.

Козацька старшина. Зображення з ікони 17 століття

Далі глухівці почали витісняти царських вояків, що несли варту на міських брамах. Сотник Уманець приставив по 15 козаків до кожної брами, де вартувало двоє-троє московських драгунів. Передчуваючи недобре, Кологривов відвів своє військо до “Малого городка” – цитаделі, розташованої у південно-західній частині міста. Цей “маневр” був скоріше схожий на втечу: із 30 гармат московити забрали з собою лише три, решту покинули на поталу козакам. Із 3 000 гарматних ядер забрали лише сотню.

Ситуацію для Кологривова погіршило і те, що напередодні воєвода отримав наказ надіслати частину драгунів на посилення московських гарнізонів в інших містах – Батурині, Прилуках, Лубнах і Сосниці. Після цього чисельність залоги у Глухові скоротилась із 500 до 350 ратників.

“Добрим словом” і мушкетом: штурм московської залоги

Тим часом, 29 січня перший антимосковський виступ розпочався у Чернігові. Місцевий полковник Іван Самойлович (майбутній лівобережний гетьман) обложив у цитаделі військо московського воєводи Андрія Толстого. Козаки підвели до ворожих укріплень шанці і почали обстрілювати московитів із гармат і мушкетів.

Іван Самойлович

2 лютого почалась облога царської залоги у Новгороді-Сіверському. Місцевий сотник Семен Малиновський розбив московські караули на брамах міста та примусив солдатів відступити до цитаделі.

8 лютого царський гарнізон був розгромлений у Гадячі – гетьманській столиці. Того ж дня до Глухова прибув запорозький полковник Олександр Урбанович, що привів підмогу для глухівського сотника Пилипа Уманця – 700 запорожців. Із них 650 залишилося в місті, решта на чолі із самим Урбановичем вирушили до Новгорода-Сіверського. Треба зазначити, що запорозькі козаки брали активну участь у ліквідації московських гарнізонів. Гетьман Брюховецький надсилав їх для підсилення місцевих козаків. Запорожці були також розлючені Андрусівським перемир’ям, згідно з яким вони опинялися у подвійному підданстві – польського короля та московського царя.

Козаки середини 17 століття. Реконструкція Сергія Шаменкова

Отримавши підкріплення, глухівці висунули ультиматум московському воєводі. Делегація місцевих міщан запропонувала Кологривову здати “Малий городок” “добром”, інакше – “стануть діставати його боєм і приступами”. Наступного дня сотник Уманець надіслав листа воєводі, у якому повторив вимогу покинути місто “без кровопролиття”. Кологривов наказав кинути козацьких посланців до в’язниці, а до Уманця відправив драгунського підполковника Бугайського, який передав категоричну відмову здавати місто.

Примітно, що козаки не розпочинали штурму та до останнього намагалися вирішити справу перемовами. Так само відбувалося і у інших містах. Деяким воєводам, зокрема, чернігівському Андрію Толстому, Брюховецький писав листи, у дружньому тоні пропонуючи здати зброю та мирно покинути територію України. У Глухові козацька агітація поступово почала діяти: військо Кологривова вразило дезертирство. У ніч на 10 лютого із “Малого городка” втекло 37 московських драгунів.

Московський драгун 17 століття

11 лютого із повторною вимогою про капітуляцію до московського воєводи прийшов глухівський протопіп Іван Шматковський. Цікаво, що до 1668 року він був затятим прибічником Москви. У 1658 році заступництво панотця врятувало від розправи частину царських стрільців, яких глухівці захопили у полон, коли ті прийшли приводити місто до присяги “государю”. У 1664 році Шматковський подав чолобитну царю Олексію Михайловичу з проханням збудувати церкву Успіння Пресвятої Богородиці на місці братської могили страчених глухівцями московитів.

Настрої серед українського духовенства із промосковських на антимосковські змінились після 1665 року, коли гетьман Брюховецький пообіцяв царю підпорядкувати Українську Церкву Московському патріарху. Українські панотці добре пам’ятали, коли була заснована Руська митрополія у Києві та що тоді було на місці Москви. Тому сприймали таке можливе підпорядкування як приниження. Інший колишній палкий прибічник Московщини, ніжинський протопіп Максим Филимонович у лютому 1666 року заявляв воєводі Шереметьєву:

“Пусть великий государь велит всех нас казнить, а мы на это не согласимся. Если приедет к нам в Киев московский митрополит, то мы запремся в монастырях, и разве нас из монастырей за шею и за ноги поволокут”.

Успенська церква на карті Глухова 1724 року

Шматковському Кологривов заявив, що просить дати йому “сроку на две недели или день на десят”. Мовляв, мусить сповістити царя перш ніж ухвалити рішення про здачу. Таким чином воєвода намагався виграти час. Проте його військо і далі тануло.

12 лютого на бік козаків “перекинувся” драгунський капрал із “товаришами”. Цікаво, що під час війни 1668-1669 років – це не єдиний випадок, коли московські вояки переходили на український бік. Незвичайна історія трапилась під час штурму московського гарнізону у Стародубі, що відбувався 14 – 15 лютого. Солдатський майор Васька Нікіфоров не лише перейшов на ворожий бік, але і зіпсував власні гармати та видав козакам таємний лаз до цитаделі, яку обороняли московити (“Перекинулся салдат к черкасом, и у пушек запалы залил оловом, а в порох де налил воды, и завел де тот салдат черкас сзади в подлаз, потому де город черкасы и взяли”). У Стародубі (історично українське місто, нині – у Брянській області РФ) московська залога була повністю знищена у бою, разом із воєводою Ігнатієм Волконським.

Місто Стародуб. Фото кінця 19 століття

Того ж 12 лютого у глухівських козаків почав уриватися терпець. Козацькі сотні підступили до мурів “Малого городка”, готуючись до штурму. У цей момент московські драгуни почали масово кидати зброю, перелазити через стіни та втікати. Кологривов і Бугайський намагалися зупинити повальну втечу, проте за лічені хвилини у їхньому загоні залишилось лише близько ста вояків.

Козаки штурмували цитадель з боку річки Есмані. У двох місцях видерлися на мури, після чого московити припинили спротив. Гарнізон у повному складі потрапив у полон. Воєводу Кологривова, підполковника Бугайського, капітана Никифора Петровського та прапорщика Григорія Єніна під конвоєм відправили до гетьмана Брюховецького. Решту солдатів відпустили. Зокрема – і севського піддячого Осипку Єрмолаєва. Той згодом свідчив на допиті, що глухівці не вбили і не покалічили жодного полоненого.

Натомість, розправа на них чекала вдома. Севський воєвода Нікіта Львов розпочав слідство щодо драгунів, які “здав город Глухов изменникам черкасам, пришли в Севеск”. Після “дознания” їх кинули за ґрати. Згодом цар наказав стратити 15-тьох офіцерів, що без бою здалися глухівцям. 9 березня їх повісили. Таким чином, у Сталіна з його наказом №270 “Про відповідальність військовослужбовців за здачу в полон” був попередник – цар Олексій Михайлович.

Офіцер московських драгунів 17 століття

На шляху до чергової облоги

Глухівським козакам дісталися великі трофеї від знищеного московського гарнізону: воєводська казна – 10 тисяч рублів, 30 гармат, 3 000 гарматних ядер, 10 тисяч пудів пороху, 35 пищалей (важких рушниць), 1 500 пудів свинцю. Вже за півтора місяця ці припаси знадобляться при обороні міста від московської армії вторгнення.

До кінця березня, крім глухівської, впали московські залоги ще у дев’ятьох містах. У чотирьох – Переяславі, Чернігові, Ніжині та Острі – царські гарнізони опинилися в облозі. На початку березня повстання перекинулося на Слобідську Україну, де його очолив харківський полковник Іван Сірко. Йому вдалося захопити Цареборисів, Маяцьке, Зміїв, Валки та Мерефу.

Проте ці події були лише першим актом війни 1668-1669 років. Починаючи з середини лютого цар оголосив збір війська для карального походу на Лівобережну Україну. Центрами збору стали Смоленськ, Севськ і Бєлгород. Зібрані там три полки мали завдати ударів по Гетьманщині з трьох напрямків та розчавити козацький бунт.

Найпотужніше військо – “Большой полк” – формувалося у Севську під командуванням воєводи князя Петра Долгорукова. Воно мало наступати на Глухів та далі вглиб Ніжинського полку. Глухів вдруге за чотири роки опинився на шляху у багатотисячної ворожої армії. 31 березня 1668 року розпочалась найтриваліша облога в історії міста …