Історія

Без Ніжина не було б Конотопа: забута битва першої російсько-української війни

27.05.2022 09:17 - SVOBODA.FM

27 травня 1659 року українські козаки відбили напад московського війська на Ніжин. Через цю невдачу дві московські армії не змогли з’єднатися, що зробило можливим перемогу українсько-татарського війська у Конотопській битві.

Військовий конфлікт 1658-1659 років між Військом Запорозьким і Московським царством історики називають першою російсько-українською, або, якщо точніше, московсько-української війною.

План московського бліцкригу

Московсько-український союз, укладений у 1654 році Богданом Хмельницьким, протримався лише чотири роки. Великий український гетьман сподівався, що Москва стане гарантом прав і вольностей козаків, натомість – цар Олексій Михайлович хотів перетворити козацьку державу у свою покірну провінцію.

У квітні 1659 року на територію Лівобережної України вторглася потужна армія на чолі з московським воєводою князем Олексієм Трубецьким. Після об’єднання з промосковськими козаками “наказного гетьмана” Івана Безпалого чисельність окупаційного війська зросла до понад 35-ти тисяч. За мірками 17 століття – це значна потуга. Приблизно такі ж за чисельністю армії Річ Посполита виставляла проти козаків Хмельницького під Пилявцями та Зборовом.

За планом московського командування Трубецькой мав прямувати на Київ, де об’єднатися з військом воєводи Василя Шереметьєва. Царський гарнізон стояв у Києві за умовами договору 1654 року. У 1658 році залога налічувала понад 7 тисяч вояків. Вони були добре озброєні. Всі спроби гетьмана Івана Виговського штурмувати Київ і вибити московитів з міста закінчились крахом. Більше того – Шереметьєв вів активну оборону, регулярно здійснюючи рейди на містечка Київщини.

Об’єднавшись із Шереметьєвим, Трубецькой мав прямувати на Чигирин – тодішню українську столицю, та примусити гетьманський уряд Виговського до капітуляції.

Проте “спецоперація” з самого початку пішла не за планом. Перший удар московитів, що вторглися з боку Путивля, прийняв на себе Ніжинський полк на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким. Після кількох сутичок у полі козацький воєначальник вирішив зайняти оборону проти чисельно переважаючого супротивника в Конотопській фортеці. Трубецькой не міг залишити такий значний козацький загін у себе в тилу, але і штурми міста не принесли результату. Почалась тривала облога Конотопа.

Пам'ятник Григорію Гуляницькому

“Гірше за татар”: каральні експедиції московитів

Війну 1659 року інколи називають “Конотопською”, проте насправді бойові дії мали значно ширшу географію. У князя Трубецького було достатньо війська, щоб одночасно блокувати Конотоп і проводити активні операції проти козацьких гарнізонів в інших містах Лівобережної України. Зокрема, 13 квітня “молодший воєвода” князь Семен Пожарський здобув штурмом містечко Срібне, після чого “тамтешніх жителів одних вирубав, а інших забрав у полон”. А 12 травня московити на чолі з бєлгородським воєводою Григорієм Ромодановським після запеклих боїв взяли штурмом Борзну. Місто вщент спалили, його захисників – знищили, а козацьких жінок і дітей забрали у полон і вивезли до Московії.

У той же час інший московський загін – воєводи В. Новосильцева – спустошував непокірні містечка на Полтавщині. Всюди московити жорстоко розправлялися як із козаками, так і з цивільними мешканцями. Гетьман Іван Виговський під час розмови з царським посланцем Григорієм Старковим обурювався: цар називає українців своїми підданими, у той час як московські вояки поводяться тут, як на ворожій завойованій території.

Московські посли. Німецька гравюра кінця 16 століття

“Надеемся рати его царского величества под Нежин”

21 травня Олексій Трубецькой отримав листа від київського полковника Василя Дворецького та ніжинського протопопа Максима Филимоновича. Прихильники Москви закликали князя негайно вирушати з основними силами до Ніжина. Запевняли: місто не чинитиме опору (“здесь татар и казаков мало, и те готовятца утекать”).

На той момент більша частина Ніжинського полку оборонялась у Конотопі, в місті залишалась так звана “козацька чернь” – покозачені вчорашні міщани та селяни, яким не знайшлося місця у реєстрі. Опинившись на соціальному дні, ці люди часто відігравали деструктивну для української державності роль (вже у 1663 році у Ніжині відбудеться сумнозвісна “Чорна рада” – апофеоз Руїни Гетьманщини).

Гарнізон Ніжина був підсилений іншими козацькими полками – Переяславським, Черкаським і Корсунським, але і ті виявилися не надто надійними. Командував залогою переяславський полковник Тимофій Цецюра. У середині травня він готував здачу міста московитам, про що воєводу Трубецького сповіщали інші змовники. У серпні 1659 року Цецюра одним із перших підніме повстання проти гетьмана Виговського.

Козак-сіромаха. Малюнок С. Васильківського

Князь Трубецькой повірив, що Ніжин стане його легкою здобиччю. Взяття міста також мало важливе стратегічне значення, бо дозволяло налагодити комунікації між Трубецьким і Шереметьєвим. Командувач московського гарнізону в Києві почав готуватися до зустрічі: переправив частину війська на лівий берег Дніпра.

Проте московські воєводи не врахували, що про “хитання” у ніжинському гарнізоні знав і Іван Виговський. Гетьман вжив швидких заходів: відправив до місту надійну та перевірену людину – генерального осавула Івана Скоробагатька, якого призначив наказним гетьманом і новим комендантом залоги Ніжина.

Скоробагатько, “старий заслужений чигиринський козак” (за характеристикою літописця Самійла Величка), привів із собою кілька найманих хоругов із гетьманської особистої “гвардії”. Йому вдалося швидко навести лад між оборонцями Ніжина. За кілька верст від міста також стояли союзні Виговському кримські татари – 6 тисяч вершників на чолі з Мамсир-мурзою.

Драгун найманої хоругви за гетьманування Ів. Виговського. Малюнок С. Шаменкова

“С теми черкасы был бой болшой”

У похід на Ніжин Олексій Трубецькой відправив 12 тисяч московського війська на чолі з воєводами Ромодановським і Куракіним. До них долучився союзний полк козаків Безпалого.

Московити сподівалися, що ніжинці здадуться без бою. Князь Трубецький відправив до міста відозву, у якій закликав козаків повернутися “в вічне підданство під великого государя самодержавну високу руку”. Інакше погрожував вчинити з Ніжином те саме розорення, якому раніше піддали Борзну.

27 травня московські війська підступили до міста. Подробиць того, як саме відбувалися бойові дії, у нас дуже мало. Єдине джерело з козацького боку – кілька скупих речень у Літописі Самовидця. Більш розлогі дані дає донесення воєвод Ромодановського та Куракіна, відправлене після битви у Москву. Об’єктивність цього документа, зі зрозумілих причин, викликає сумніви.

Точно відомо, що у той день на околицях Ніжина відбулося три запеклих бої. Згідно з московським звітом – всі вони закінчилися перемогами царських військ. Спочатку козаки та татари зустріли ворога у полі на лівому березі річки Остер. Московити атакували та розбили кримців. Ті відступили на південь – у напрямку села Лосинівки, про що каже Літопис Самовидця. Козаки також не витримали натиску царських полків і разом з наказним гетьманом Скоробагатьком відступили під захист фортечних мурів. Треба зазначити, що такий маневр вони б не могли провести у разі військового розгрому. Та і московити у такому разі ввірвалися б до міста на плечах розбитих козаків. Отже, козацьке військо не втратило керованості та організації.

"Бій під Конотопом". Художник П. Андрусів

Скоробагатько знову виступив з міста та зайняв оборону вже на правому березі Остра. Під вогнем козацької піхоти московитам вдалося форсувати річку та знову відкинути козаків. Проте і цього разу не йшлося про розгром, адже гетьманці перегрупувалися і самі атакували царські полки. За свідченням московських воєвод – вони відбили цю атаку та змусили козаків втікати (“гоняли и побивали их”).

Чи так це було насправді – невідомо, адже у підсумку московити з-під Ніжина відступили та повернулися до табору під Конотопом, навіть не спробувавши штурмувати міські мури. Ймовірно, рішучий спротив козаків став для воєвод Ромодановського та Куракіна несподіванкою. Також, вірогідно, нападники зазнали значних втрат.

Церковні дзвони замість пральних машин

Серйозні втрати були і у козаків. З московських документів знаємо, що 36 українців і татар потрапили до полону. Серед полонених був і військовий писар при наказному гетьманові Скоробагатьку – Захар Шийкевич. Той мав при собі військову печатку, що також стала трофеєм московитів. До рук загарбників потрапив і один козацький прапор. Втрата прапора означає, що один із гетьманських підрозділів – ймовірно, сотня – зазнала сильного погрому.

Московські воєначальники, не зумівши захопити Ніжин, вдовольнилися грабунком і підпалом околиць міста. Зокрема, розорили один із місцевих монастирів. Наступного року монахи скаржилися цареві, що його вояки “дзвони й усі книги церковні та навчальні побрали й до Москви повезли”.

Прапор Ніжинського полку, 1651 рік. Військовий музей у Стокгольмі

Від Ніжина до Конотопа

Попри втрати, оборонцям Ніжина вдалося відстояти місто. Для московитів це була серйозна невдача, адже в разі встановлення ними контролю над “Остерським рубежем” Виговський був би відрізаний від полків на півночі Лівобережжя, де гетьман мав значну підтримку. Український історик Андр. Бульвінський вважає, що воєвода Трубецькой припустився помилки, не пославши до Ніжина свої основні сили. Окрім недооцінки супротивника, на це рішення міг вплинути особистий конфлікт між Трубецьким і Шереметьєвим.

Стійкість оборонців Конотопа та Ніжина дала змогу гетьману Виговському зібрати козацькі полки та дочекатися прибуття кримського хана з основними силами татарської орди. 28 червня (8 липня за новим стилем) татари та козаки завдали поразки московським військам у славнозвісній Конотопській битві.

Тим часом, пам’ять про Ніжинську битву загубилася у століттях. Її почали відроджувати лише протягом останнього часу. У 2020 році з ініціативи Ніжинського краєзнавчого музею в місті встановили меморіальний знак на честь подій 1659 року – козацьку гармату. Її жерло спрямоване на схід, звідки понад 360 років тому на місто насувалися московські полки. Тоді, у 2020 році, ніхто не знав, що ворожа навала повториться і у наш час.

Пам'ятний знак на честь Ніжинської битви 1659 року. Фото В. Кичка