44 кандидати! Рекорд побито мало не вдвічі. Всього ж подавали заяви 91 «претендент».
Центральна виборча комісія зареєструвала 44 кандидати на вибори Президента України 31 березня.
Це не просто рекорд за всі 7 президентських виборів, а набагато перекрито рівень минулих: досі рекордними були вибори 2004 року – 24 кандидати, на попередніх у 2014 році був 21. І ось отаке…
Що тут скажеш? Враження, що на посаду глави держави можна балотуватися, кому не ліньки.
Про це красномовно свідчить перелік претендентів, яких Центральна виборча комісія не зареєструвала кандидатами. Це, зокрема, Віталій Велідченко, Сергій Фаренюк, Володимир Ратуш, Володимир Василенко, Юрій Боярський, Костянтин Черкасов, Віктор Лебединець, Олександр Приданов, Олександр Ковальчук, Володимир Блащук, Денис Потапов, Олександр Гоков, Петро Рекало, Євгеній Андрухів Ярослава Качановська, Наталія Земська, Микола Кобилинський, Анатолій Губенко, Борис Касьяненко, Василь Марущинець, Артур Гончаров, Любов Українчук, Іван Качайло, Олександр Жамойдо, Наталія Миролюб, Максим Голосний, Юрій Юрченко, Євгеній Збираник, Андрій Рачок, Олеся Спіріна, Сергій Опря, Михайло Булах, Андрій Сутковий.
Ну, що говорять мільйонам виборців названі прізвища? Нічого!
Схоже, ті, хто у нас верховодить суспільно-політичним життям, тобто, бізнес, можновладці, політикани, прагнуть перетворювати дуже важливу справу виборів у фарс.
Що ж за висуванням величезної більшості претендентів, і зареєстрованих, і ні, тих, у котрих шанси на обрання рівні нулю? Це обслуговування у якості технічних фігур якихось серйозних кандидатів – відбиранням голосів у суперників, участю представників у виборчих комісіях, це прагнення «засвітити» свої партійки і себе перед осінніми парламентськими виборами. Тобто причини просто нікчемні. І ось таке нашестя.
Щоб уже зовсім не перетворювати вибори у цирк і фарс, майже півсотні кандидатів (!) руками ЦВК було відсіяно, не зареєстровано. Одних вище вже названо. Є й інші.
Чималий резонанс викликала відмова в реєстрації лідера Компартії України Петра Симоненка. Так, він живий-здоровий у політичному житті, цей неодноразовий учасник виборчих перегонів, причому, у 1999 році він навіть вийшов у другий тур, коли ефектно була розіграна для виборців альтернатива «Кучма або Симоненко». Цього разу Центрвиборчком відмовив у реєстрації Симоненкові, бо він заявився не як самовисуванець, а відверто й демонстративно – як кандидат від очолюваної ним Компартії, що й висунула його. ЦВК відмовила в реєстрації на тій підставі, що статут, символіка та й сама назва Компартії суперечать ухваленому весною 2015 року парламентом закону про декомунізацію.
Але все це … лірика. Відкриваємо офіційний Реєстр політичних партій Міністерства юстиції України. Під № 109 значиться не хто інший, як саме Комуністична партія України. Та сама, зареєстрована 5 жовтня 1993 року, після двох років заборони по розпаду СРСР – у зв’язку з участю її в московському заколоті ГКЧП та іншими антидержавними діяннями. Але відновлена, зареєстрована, брала участь у численних виборіадах, була представлена у 7-ми наших парламентах, всіх, крім нинішнього, і, виявляється, офіційно існуюча й сьогодні.
Це говориться не до того, що треба було зареєструвати Симоненка, а до того, що майже 4 роки часу мало б вистачити для влади держави, щоб нарешті юридично ліквідувати цю давно вже антизаконну партію.
Втім, і без Симоненка кандидатів від прокомуністичних, лівих сил вистачає. Зокрема, після розколу Соціалістичної партії йде на вибори не лише її нинішній очільник, а й багатолітній її лідер, добре відомий Олександр Мороз. Теж неодноразовий учасник перегонів, двічі голова парламенту. Програвши при розколі партії, він спокійно створив нову під назвою – Соціалістична партія Олександра Мороза (ще одна «іменна» партія), яка й висунула його кандидатом. Є серед кандидатів й інші ліві – це після майже 4-х років декомунізації.
Частині претендентів було відмовлено в реєстрації з політичних, ідеологічних мотивів. І тут Центрвиборчком чомусь взяв на себе роль судді саме в цих складних питаннях.
Скажімо, 6 претендентів отримали відмову, бо ЦВК вважає, що в їхніх програмах містилися положення про ліквідацію незалежності України чи насильницьку зміну конституційного ладу, або порушення суверенітету, територіальної цілісності, або пропаганда війни, насильство і посягання на права і свободи людини. Дійсно, така заборона резонно фігурує у законі про вибори президента. Адже ці положення антиконституційні, їх пропаганда заборонена, а спроба втілення є серйозним злочином. Залишається лише вірити ЦВК, що програми тих претендентів дійсно містили такі положення. Для звірки читачам можна спробувати зайнятися також нудною справою, як копирсанням в Інтернеті, шукаючи ті програми.
Ще одному з претендентів відмовили у реєстрації через те, що його програма містила наступне: «Я виступаю за те, щоб всі гілки і рівні державної влади очолювали представники титульної української нації (не менш як 80%) з одночасним пропорційним залученням представників національних меншин». Звичайно, можна дуже критично ставитися до такої ідеї, але визнаймо, що вона має певних прихильників, вільно пропагується й обговорюється. Питання тут у юридичній площині: чи є подібне підставою (навіть з найбільш благими намірами!) для відмови у реєстрації? Мабуть, підставою стало положення Конституції про рівність всіх націй у державі?
Є й ще цікавіший приклад. Одному з претендентів відмовили у реєстрації, бо він пропонував у своїй передвиборчій програмі ввести смертну кару для державних службовців усіх рангів за такі злочини, як «корупція», «зрада», «розкрадання державного майна». Так, у нашій державі, як і майже по всій Європі, смертна кара скасована. Але ж ідея її введення постійно «висить» і вільно обговорюється в суспільстві, що не є дивним, коли люди бачать такий рівень криміногенної ситуації і такий величезний рівень корупції.
Відмовлено в реєстрації Надії Савченко. Тій самій – ще недавньому кумиру нації, що указом президента відзначена найвищим званням держави – Герой України. Нині Надія Савченко на лаві підсудних, до речі, в суді Чернігова. Її і офіцера Володимира Рубана судять за звинуваченнями в таких злочинах, що на здорову голову важко повірити в такі наміри. Адже інкримінуються не лише наміри вбивства вищого керівництва держави, а, наприклад, підготовка вибуху – висадження в повітря Верховної Ради, разом з її депутатами.
Звичайно, Надії Савченко, яка вже встигла створити свою, теж «іменну» партію, що й висувала її кандидатом, відмовлено в реєстрації не тому, що вона є звинуваченою у злочині. Бо поки що – не засуджена ж! Он спокійно зареєстрований і балотується наш земляк, теж доволі відомий Роман Насіров, недавній головний податківець держави, нині звинувачений у колосальному розкраданні цієї держави. Надії Савченко відмовлено на тій підставі, що вона…не внесла грошову заставу. Звісно ж, Надія, її адвокати, партійці добре знають про необхідність такої застави. Тоді що все це значило?
Між іншим, через невнесення застави відсіяно одразу кілька претендентів. І тут уже явно все схоже на фарс. Зрозуміло, що мало не всі з величезної когорти претендентів і кандидатів вносили не свої гроші, за них вніс хтось. Але виявилися й такі, що не внесли ні самі, ні хтось – необхідну суму у 2 мільйони 500 тисяч гривень.
Наприклад, один претендент вніс 25 гривень, що рівно у 100 тисяч разів менше необхідної суми. Інший вніс 5 гривень, тобто у півмільйона разів менше потрібного. Рекорд поставив претендент, який, явно в насмішку, вніс рівно одну мільйонну (!) частку суми – 2 гривні 50 копійок. Словом, далеко до наших виборів цирковим клоунам.
Але й зареєстрованих – 44 кандидати! Причому, переважна більшість – це кандидатики, котрі наберуть в голосуванні жалюгідні «нуль» і стільки-то десятих чи й сотих відсотка голосів. Вони про це знають, це прогнозовано. Але марно після виборів стидати й соромити таких, дорікати,чого вони пхалися на ці вибори? Вони знають, ЧОГО.
Клоунада, цирк, фарс, засвідчені уже самим висуванням і реєстрацією кандидатів, тривають. Зараз продовжилися у форматі виборчої агітації, яка теж, схоже, б`є всі рекорди по демагогії, популізму, брехні, наклепах, засиллю брехливих, замовних «рейтингів». Тобто рекорди повної зневаги до виборців. Так їм і треба?
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»