Цей естонець українського походження прийшов до Чернігова аби інвестувати гроші та зробити, за прикладом європейських країн Прибалтики, сучасну житлову-комунальну сферу в найпроблемнішому районі міста - Шерстянці.
Він також почав готуватися до масштабних інвестицій в підприємство «Центрліфт», аби зробити сучасне і безпечне ліфтове господарство. За прикладом Естонії, яка, до речі, входить до Євросоюзу.
Але через кілька місяців в соціальних мережах та Інтернет-ЗМІ на його компанію і партнерів вилили тонни словесної грязюки і негативу (ВСЁ ПЛОХО, НАЖИВА, ЭТО НЕ БЕСПЛАТНО, ВИГОДА і КУРУПЦІЯ).
Розпалювання агресії, маніпуляції з боку громадських діячів в Інтернеті, їх звинувачення та недовіра до будь-яких перемін, змусили бізнесмена відмовитися від інвестицій в Чернігів.
Це відповідь на питання: чому з нами, жителями Чернігова, не хочуть працювати і мати справи.
Ми багато товчемо про те, що економіку та місто треба розвивати, а самі виганяємо звідси тих, хто уже побудувати житлово-комунальне господарство за європейськими зразками, як , наприклад , в Естонії.
Отже розмова з паном Марком Ервіном.
Татку, а чому не інвестуєш в Україну?
-Пане Марку, хто ви, звідки ? Що пов’язує вас з Україною і Чернігівщиною зокрема?
- Багато-багато років тому я народився у Вінниці, і щоліта на 3 місяці приїжджав до бабусі. А всі роки прожив в Естонії. Син закінчив університет у Лондоні і одного разу мене запитав: «Татку, а чому ти не робиш бізнесу в Україні, на батьківщині?» «Ну якось не складалося».
Тоді порадилися і прийшли. Чотири роки тому , до Майдану ще, і подивилися, як тут можна робити бізнес.
-З чого ви почали?
-Спочатку треба було знайти партнерів. Потім з ними домовитися. Фірма у нас сімейна, їй 22 роки. Ми займаємося торгівлею. Був інтерес інвестувати в сільськогосподарський бізнес. Стали шукати партнерів, які знаходяться ближче до Прибалтики, за логістикою.
Познайомились з компанією, якою керував тоді бізнесмен Валерій Петрович Куліч. Домовилися створити бізнес, який нетрадиційний для України – стали дивитися , як можна виростити, упакувати, продавати корм для диких птахів.
Так утворилася українсько-естонська компанія «Сідко-Україна». Вона удостоєна почесних відзнак у своїй галузі за інвестиції та експорт. Підприємство у кількості 30 чоловік успішно працює в Ічнянському районі. Працюємо на експорт. Ось так і потрапили на Чернігівщину.
Сумні міста і люди України. І місце для бізнесу
-І ви вирішили розвивати бізнес?
-Що впало в око насамперед, що міста сумні і люди в них. Працівники, яких ми брали на роботу, завжди були чимось стурбовані.
І однією з проблем, яку ми побачили: житло, в якому вони живуть. Воно не тягне на той рівень, який має бути. От ми і вирішили: у нас в Естонії великий досвід по реорганізації житлового господарства.
У нас відсутні ЖКГ і ЖЕКи. У нас власники самі слідкують, щоб їхні багатоквартирні будинки були в порядку. Керують квартирні товариства. Або жильці укладають договори з керуючими компаніями, які б доглядали за будинками і проводили їх в порядок.
Тому сьогодні в Прибалтиці, в тому числі й Естонії, житло виглядають чудово. Бо кожен відчуває, що це його будинок, і неважливо, що він багатоквартирний. У нас пристойне житло.
Ми подумали, поговорили з колегами з Латвії. І вони запропонували подивитися - тут можна робити бізнес . Модель житлового бізнесу у світі однакова, і ми вирішили: чому б ні? Чому тут не впорядкувати житло і не створити такі ж умови життя для людей, як в Естонії? Бо ми жили так само після розвалу СРСР.
І ми прийняли пропозицію латвійських колег інвестувати в Чернігів.
З чого починається порядок?
-Які завдання ви ставили перед собою?
-Головне питання - як все організувати, де взяти гроші на приведення житла в належний стан з того, що дісталось нам у спадок від радянської системи. Як зробити, щоб людям було приємно жити в цих приватних багатоквартирних будинках?
Першу чергу спочатку треба зробити великі інвестиції, а потім чекати віддачі. Зрозуміло, щоб розвивати такий бізнес, треба мати достатньо капіталу. Тому і у нас, і в Європі, і у світі, як правило , залучається додатковий капітал.
Тобто є стратегічний інвестор, який знає , як вести справу , і фінансовий інвестор, який говорить: «Так, мені цікаво цей бізнес розвивати».
Так було і з нами. Нам зробили пропозицію. Ми, компанія , яка інвестує в різні види бізнесу. І ми вирішили: чому б не спробувати. Бо у нас уже є позитивний досвід інвестування в Ічнянському районі.
Початок в Чернігові і ризики гривні
-Куди ви інвестували в Чернігові?
-Ми вирішили інвестувати в одну компанію, яка заснована на латиському капіталі («Майас Сілтумс» на Шерстянці). А друга - місцева компанія, яка займається обслуговуванням ліфтів («Центрлфіт»). Ми погодились і купили по 50% акцій цих компаній.
-В якій валюті інвестували?
-Інвестиції в Україні відбуваються в національній валюті, в гривні – це природно. Але за останній час національна гривня значно просіла. А це , відповідно, підвищує ціни.
Тому підприємець, який інвестує гроші в Україну, особливо в господарчий, муніципальний бізнес, повинен розуміти, що вкладення відбивається (повертаються) дуже довго. Це той ризик, який сьогодні лякає інвесторів, адже ремонти, прибирання - все іде за гривню, а інвестиції доводиться купувати за валюту.
І це стримує, на мій погляд, інвестиції в ЖКГ бізнес в Україні, який треба відпрацьовувати досить довго. Десятиліття.
Спротив чернігівського «СРСР»
-З чим ви зіткнулися в Чернігові?
-Будь- який бізнес і господарство не було б бізнесом, якби там не було прибутку. Тому, природно, що будь-яка компанія, будь-яка людина - будь це торговець на базарі чи водій таксі – всі ходять на роботу , щоб заробляти гроші.
Тому будь-яка робота, це бізнес, який має приносити додаткову вартість.
Бізнес у комунальній сфері розрахований на десятиліття. Він з окупністю через 10-15-20 років. На жаль, люди цього не розуміють. Вони жили в СРСР і звикли, що місто доглядало за під’їздами, хтось доглядав за ліфтами і ніхто за це не платив. І вважали, що все повинне робити місто.
Природно, люди почали обурюватися : а чому ми за це маємо платити?
Негатив виганяє інвестора
-Що змусило вас відмовитися від інвестицій у чернігівські комунальні підприємства з Шестянки і ліфтового господарства?
-Насамперед, якесь негативне ставлення жильців, які хочуть свої будинки привести в порядок. У нас в Естонії давно уже ясно, що квартири приватизовані, господарство належить людям і міська влада тільки допомагає утримувати. Але житло утримується за свої (жильців) гроші.
Тобто ремонт під’їзду - за свої гроші, ремонт тепловузла - також. Збираються фонди і за рахунок їх управляюча компанію наглядає за тим, щоб усе було зроблене на належному рівні. Це в Естонії.
На жаль, в Україні склалася така ситуація, що небагато людей розуміють, як працює цей бізнес. І думають, що потрібна якась державна допомога на утримання їх будинків. Як правило, люди забувають про те, що вони господарі цього житла і самі мають сприяти його розвитку.
Основна ж причина , яка заважає утриманню житла - люди негативно ставляться до цього бізнесу.
Недовіра - найголовніша причина
-Негативне ставлення людей, висловлене через ЗМІ і соцмережі - це і є причина?
-Є один негативний момент, який заважає розвитку - це недовіра громадян і підозри, які одразу виникають у людей, недостатньо обізнаних у веденні цього бізнесу, до інвесторів.
Чернігів - це маленьке місто, в якому всі один одного знають. Взагалі світ маленький. Якщо ми будемо підозрювати, що мій сусід робить бізнес, від цього потерпаю я, то ні чого хорошого не буде.
Люди мають розуміти: я роблю бізнес і він дає плоди. Люди, що знають одне одного, і працюють разом – то це хороший бізнес. Не можна підозрювати і шукати в позитивному бізнесі, негативні моменти.
Чернігів – найнегативніший досвід
-Чи могли б ви згадати випадки , коли ви ще припиняли наміри інвестувати кошти в розвиток?
- У Чернігові. За багато років це у мене найбільш негативний досвід. Інвестиція була короткостроковою, буквально кілька місяців. Бо, не встигнувши інвестувати, не встигнувши нічого зробити, ми почули, потім причитали негативне ставлення деяких представників громадськості на те, що відбувається. Вони бачили якісь підгрунтя, ніби то ми пов’язані з керуючими людьми міста…
- Але це ж це думки деяких представників громадськості і засобів масової інформації, які належать політичним конкурентам, не думки всіх чернігівців.
- Все одно. Це озвучений голос громадськості та преси. Для нас таке ставлення неприйнятне.
У вас дуже сильно бізнес пов’язують з політикою. У нас теж колись так було після СРСР. А зараз в Естонії на першому місці - бізнес, а на другому – політика.
Природно, що у нас компанії допомагають у політичному виборі якихось напрямків. Компанії допомагають у виборі правильних підходів до організації життя в місті. В цьому нема нічого поганого.
На жаль в Україні це вважається негативом. Якщо бізнесмен знає політика чи навпаки, то в цьому шукають якість підступи, якісь негативні моменти, які заважають розвитку бізнесу.
Коли не слід інвестувати?
-Але ж людей можна переконувати. Естонія, як і Європа, прийняла модель розвитку доглянутого житла?
-На сьогодні я можу сказати: ми вийшли з цього бізнесу в Чернігові. Це соціальний бізнес, який вимагає доброго, партнерського ставлення між жильцями і фірмами. А якщо нема довіри, то і бізнесу хорошого не вийде.
Ми маємо багатий досвід ведення бізнесу і розуміємо, якщо з’явилося таке негативне соціальне ставлення, то краще бізнес не робити.
Тому ми домовилися зі своїми партнерами все повернути назад. Ми свою долю продаємо в Чернігові. І будемо продовжувати свій успішний бізнес там, де нам довіряють. Де ми бачимо, що люди, які у нас працюють, нам вдячні, ми разом можемо створювати додаткову вартість в аграрному регіоні.
Бізнес-заповіт
-Чого ви побажаєте інвесторам , які будуть пропонувати свої гроші на розвиток і модернізацію Чернігова?
- Едине , чого я побажаю, це успіху. Сподіваюсь, що наші партнери із Латвії та України, які почали цей бізнес, будуть його успішно розвивати.
Якщо потрібна буде якась допомога, підказки, ще щось, ми готові допомагати, робити, розвивати. Але з нашого боку , зокрема на Чернігівщині, в галузі житлово-комунального господарства, ми працювати не будемо . Бо підкреслюю, є якесь негативне, недовірливе ставлення з боку громадян.