Історія

Як галичани навчили росіян хокею, або в чому символізм долі корабля "Всеволод Бобров"

14.05.2022 09:52 - Максим ОМЕЛЬЧЕНКО

Відомого совєцького хокеїста, чий образ жваво використовує путінська пропаганда, тренував галичанин – родич Лесі Українки, що товаришував із племінником Степана Бандери.

У ніч на 12 травня українські військові підбили біля острова Зміїний ще один "рускій воєнний корабель". За протореним маршрутом пішов "Всеволод Бобров" – судно тилового забезпечення, одне із найновіших на російському флоті, що було включене до складу ВМС РФ у серпні торік.

ЗСУ інформацію про пошкодження корабля поки офіційно не підтвердили, наразі маємо підтвердження від Одеської військової адміністрації. Там зазначають, що судно після удару українського "Нептуна" залишилось на плаву, окупанти відбуксирували його до Севастополя.

Спортивні медалі перетворюють на пропагандистські "кулі"

Цікаво, що одному зі своїх новітніх військових кораблів росіяни присвоїли ім’я не військового діяча, а спортсмена. Всеволод Бобров – совєцький футболіст і хокеїст. Уславився тим, що є єдиним в історії спортсменом, який виступав і на літніх, і на зимових Олімпійських іграх.

Спортивні перемоги з минулого нині стали важливою частиною російської військово-патріотичної пропаганди. Лише протягом кількох останніх років на екрани кінотеатрів РФ вийшла низка "блокбастерів" про "подвиги" совєцьких спортсменів. Це – "Легенда №17" про хокеїста Харламова (у фільмі з’являється і Бобров, що у 1970-х роках тренував збірну СССР з хокею), “Двіженіє ввєрх” про перемогу совєцьких баскетболістів над збірною США у 1972 році, “Лєв Яшин. Вратарь моєй мєчти” і “Стрєльцов” – про зірок совєцького футболу (останній – засуджений за зґвалтування). Бюджети кожної із цих стрічок – майже по півмільярда рублів, у них знімалися російські актори "першої величини".

Пафосно возвеличуючи спортивні звитяги "страни Совєтов", російська влада намагається компенсувати відсутність аналогічних досягнень сучасного російського спорту. Тепер, після допінгових скандалів і тотального бойкоту "триколорних" спортсменів унаслідок вторгнення в Україну, росіянам не залишиться нічого, окрім як плекати "славне спортивне минуле".

 

"Примітивна гра": СCСР проти хокею з шайбою

Але і цього минулого у Кремля би не було, якби не внесок України. Варто лише згадати, що найтитулованіші совєцькі спортсмени на Олімпійських іграх – це херсонка Лариса Латиніна, вихованець Київського інституту фізкультури Борис Шахлін і маріуполець Віктор Чукарін.

Без України не було б і Всеволода Боброва, ба більше – всього совєцького хокею. Нині важко в це повірити, але вид спорту, що зараз міцно асоціюється з СССР та Росією, зародився на московських теренах порівняно нещодавно. Точкою відліку прийнято вважати 1945 рік. Тоді, після закінчення Другої світової війни, футболісти московського "Динамо" вирушили у турне до Великої Британії. Там вони відвідали, зокрема, кілька виставкових матчів із хокею з шайбою у Лондоні. Про це написав "Совєтскій спорт" і совєцькі функціонери вирішили перейняти модну на Заході гру.

Раніше, у 1930-х роках, хокей із шайбою у СССР був репресований. Совєцьке керівництво вважало за необхідне розвивати "національний" вид спорту – хокей із м’ячем, ставлення ж до гри із шайбою були негативним, її критикували за "індивідуалізм". Так, у 1932 році журнал "Фізкультура і спорт" написав про "буржуазний" хокей: "Гра має цілком індивідуальний і примітивний характер, вбога на комбінації. На питання, чи варто у нас її культивувати, можна відповісти негативно".

Таким чином, Совєцький Союз у 1945 році не мав власної школи гри у хокей із шайбою. Щоб виконати забаганку партійного керівництва, до Москви почали звозити фахівців із "новоприєднаних" до СССР територій – Галичини, Закарпаття, Буковини та країн Балтії. Саме вони мали "ознайомити" перших совєцьких хокеїстів з новою грою.

Совєцький хокеїст Всеволод Бобров

 

Галицька "гаківка": зародження українського хокею

Історія хокею на теренах Галичини бере свій початок ще у 1905 році. 16 січня львівська газета "Слово Польське" опублікувала такий репортаж: "Фестин на Ставах Панєнських випав дуже гарно. Атракцією став хокей, який продемонстрували учні Реальної школи. Через неприбуття суперника, яким мала бути команда Товариства Лижварського, реалісти зіграли між собою. Публіки було багато. Вона весело вітала нову гру на льоду, а що мороз "шкварчав" (мінус 12 градусів), то було випито чимало гарячої гербати (чаю – ред.)".

У 1911 році піонер українського спортивного руху, професор Іван Боберський, популяризував "гаківку" (так називали хокей на Галичині) серед українців. Гра набула масового поширення у 1920-х роках, коли хокейні секції виникли у багатьох спортивних товариствах. У 1930 році у Львові був заснований хокейний клуб "Україна". Ця команда у 1930-х роках виступала у вищій лізі львівської округи, доходила до фіналу польської першості.

 

Племінник Лесі Українки: хто був автором "фінта Боброва"

Серед гравців "України" були і брати Мирон і Роман Труші. Вони походили із непересічної родини. Батько – Іван Труш – видатний український живописець, мати Аріадна – донька українського громадського діяча та публіциста Михайла Драгоманова, двоюрідна сестра поетеси Лесі Українки.

Брати зі шкільних років захоплювалися спортом. Влітку ганяли футбольний м’яч, взимку – грали у хокей. Також були вправними стрільцями з лука та тенісистами. Така різнобічність спортивних інтересів не була рідкістю серед молодих галичан їхнього покоління (майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич займався лижним спортом, футболом, волейболом, бойовими мистецтвами, встановлював рекорди з легкої атлетики та плавання).

У 1930-х роках брати Труші були найкращими бомбардирами клубу “Україна”. У 1945 році Мирона Труша викликали до Москви – провести майстер-клас для хокеїстів столичних "Спартака", "Динамо" та "ЦСКА".

Мирон (зліва) і Роман Труші

Одним із учнів галичанина був і Всеволод Бобров. В українського нападника росіянин запозичив прийом, який пізніше назвуть "фінтом Боброва". Історик львівського спорту Іван Яремко дізнався про це від брата Мирона Труша Романа: "Почувши телевізійний коментар про те, що хтось із хокеїстів закинув шайбу по-бобровськи (гравець на швидкості об’їжджав ворота і закидав шайбу в ближній кут), Роман завжди реагував реплікою: «Це ж прийом брата!.. У Москві Мирон показував усякі хокейні хитрощі і, зокрема, отой прийом, який приносив йому чимало забитих шайб. Його найкраще освоїв Всеволод Бобров»".

 

12 травня 2022 року: Бобров і Україна. Акт другий

У жодній із офіційних біографій Боброва цей факт не згадується. Мирона Труша згодом репресували. Після десяти років у Сибіру український спортсмен повернувся до Львова, та згодом виїхав до Польщі, де помер у 1978 році. Його брат Роман зробив значний внесок у розвиток совєцької та української стрільби з лука. У 1960-х роках організував всесоюзний турнір "Прикарпатська стріла", що пізніше став міжнародним. Одним зі співорганізаторів змагання був Тарас Бандера – племінник провідника ОУН.

Таким чином, 12 травня історія зробила повний оберт: у 1945 році Всеволод Бобров став видатним хокеїстом завдяки українцеві, а у 2022-му – його сталевого "тезку", що брав участь у війні проти України, вразили ракетою інші нащадки Лесі Українки та Михайла Драгоманова. Історія про "галицьке коріння" російського хокею наштовхує і на думку про те, що нині нас намагаються знищити ті, кого ми самі породили.